Вусатий нянь

Таким серйозним і поважним Газзаєв став не одразу. Точніше, самоповаги і впевненості у власних силах цьому осетинові ніколи не бракувало, як і більшості представників кавказьких народів. За кар’єру гравця найбільших успіхів уродженець Владикавказа досяг у московському «Динамо», звідки його навіть запрошували до збірної СРСР. Щоправда, далеко не всі захисники суперників захоплювалися талантом прудконогого форварда, оскільки той нерідко «малював» порушення правил. Можливо, тому й нині Газзаєв поблажливо ставиться до «артиста» Мілевського, котрий полюбляє симулювати, імітуючи фоли.

Не повністю реалізовані амбіції на футбольному полі один із найрезультативніших нападників радянського футболу середини 1980–х (89 голів у 283 матчах) забрав із собою у тренерське крісло. Справою принципу для осетина стало перервати гегемонію московського «Спартака» в чемпіонатах Росії. І якщо з «Динамо» в 1992–му Валерій Георгійович став лише третім, то з рідним «Спартаком–Аланією» досяг–таки «золотого» успіху в 1995–му. Пізніше знайомі московські журналісти в кулуарних бесідах закидали північноосетинській команді те, що очки вона збирала за рахунок підкупу суддів, а гроші в клубі водилися від реалізації «паленої» горілки. Але довести це ніхто так і не зміг.

Сам же «гарячий» футболіст і згодом тренер інколи емоційно реагував на рішення суддів і статті журналістів. Відчути на собі його образу випадково довелося й автору цих рядків. На одній із прес–конференцій у Москві в 2002 році, коли фахівець уже очолив ЦСКА, Газзаєв відмовився відповідати на моє запитання, дізнавшись, що я представляю популярну російську газету, з якою він посварився. Згодом Газік, як інколи називають тренера футболісти, з виданням помирився, але подібні його випади не були поодинокими.

На цьому тлі різко контрастує його нинішня поведінка в Києві — видно, що тренер навчився стримувати емоції й поважніше ставитися до роботи інших, хоча вміє відповісти й нахабам. Стосується це як служителів Феміди на полі, так і «акул пера й мікрофона». Навіть після скандального матчу тижневої давнини в Дніпропетровську він досить коректно висловлював свою думку, тоді як місцеві журналісти явно йому хамили.

Колеги по футболу вважають Газзаєва людиною слова й честі. Після ганебної поразки московського «Динамо» франкфуртському «Айнтрахту» (0:6) в 1990–х він сам подав у відставку. А вже наприкінці 2008 року виконав дану за кілька місяців до завершення сезону обіцянку залишити ЦСКА, хоча результати команди пішли вгору. Твердження ж, що він клявся поголити вуса, якщо виграє єврокубок, тренер відкидає.

З повагою відгукувався про Газзаєва ще один знатний футболіст–осетин — колишній воротар збірної Росії Станіслав Черчесов, з яким автор цих рядків спілкувався в 2001 році в Празі. «Газік — справжній тренер, чоловік. Він змусив Москву рахуватися з Владикавказом... До рукоприклад­ства справу він не доводить, але вміє поставити людину на місце. Я не дивуюся, що російська «молодіжка» з ним яскраво заграла — згодом він може й головну збірну очолити», — говорив тоді Черчесов.

Збірну Росії Газзаєв справді очолив, але лише на п’ять матчів. Зате з ЦСКА виграв Кубок УЄФА, а тепер прагне до більшого в Лізі чемпіонів уже з київським «Динамо». Причому вболівальникам і журналістам подобаються не лише його амбіції, а й манера гри команди, яку нині прищеплює «біло–синім» фахівець.