У дніпропетровській міській газеті недавно було опубліковано «Заявление о недопущении запрета на использование русского языка в школах». Так відреагували на відповідне урядове рішення деякі голови обласних рад, опублікувавши своєрідну відповідь із сумнівними коментарями та твердженнями. Назву цієї заяви я навів мовою оригіналу, щоб її авторам одразу стало зрозуміло, про що йдеться. І не дивно, що заяву подано російською, бо хоч газета і має українську назву, але 60—70 відсотків матеріалів друкують у ній російською мовою.

Відтоді як внесли зміни до закону України про вибори й ми почали обирати депутатів за партійними списками, наші обранці стали не народними, а партійними і втратили зв’язок із виборцями.

Давненько не чути було Леоніда Михайловича Черновецького. Ні тобі нових дисків, ні «слона Васі», ні обіймів із бабусями — нічого. Несправедливо залишати столицю без пригрітого нею коміка. Тим паче в такі тяжкі часи. Одначе не треба сліз. «Він полетів, але обіцяв повернутися». І ось — повернувся.

Театр, який працює 90 років поспіль (цьогорічний сезон «франківців» — ювілейний), — своєрідний клейнод нації. Утім тільки зрідка спадає на думку, що такий театр — це, окрім усього, ще й підприємство. Журналіст «УМ» зустрілася з генеральним директором Національного академічного драматичного Театру ім. І. Франка Михайлом Захаровичем і розпитала його про бухгалтерський бік творчого процесу, прозаїчні речі, які «годують» геніальних артистів і технічний персонал, про всі нюанси фінансово–правових відносин з податковою. Отримавши стільки інформації, здається, час самій зайнятися театральним менеджментом, але в театральній справі, за лаштунками спектаклів, психологічних «вистав» серед трупи, організаційного процесу стільки нюансів, що впоратися з ними може тільки досвідчений адміністратор. Який знає всі ходи і виходи в Міністерстві культури, вміє зацікавити банк чи багате ЗАТ, розіграти складну фінансову партію без патів і цейтнотів, заповнити зал і організувати гастролі. Михайло Захаревич — унікальний театральний директор, артистичний профі.

Щільному графіку плавців можна лише дивуватися. У суботу спортсмени завершили етап Кубка світу в Москві, а вже у вівторок і середу змагалися на четвертому старті цієї серії в Стокгольмі. Як і в столиці Росії, українці у Швеції без нагород не залишилися.

Криза хокею в нашій державі й далі поглиблюється. Що вже й казати, якщо ледь тримається на плаву єдиний професіональний клуб — київський «Сокіл». Керівництво «біло–синіх» ніяк не може віддати гравцям борги, відтак команду за останні два тижні залишили кілька виконавців. У босів «пернатих» лише один основний шлях поповнення бюджету — фінансова підтримка від олігарха Сергія Тарути. Інших методів в арсеналі менеджерів чомусь немає.

Колись без новин про російську тенісну кралю Марію Шарапову не обходився жоден випуск жовтої преси. Та після того, як Маша на певний час випала зі спорту через травму, уваги до її персони стало трохи менше. Тепер довгонога білявка потроху повертається у колонки світської хроніки: журналісти вже розвідали, що зробити перерву в кар’єрі «Російську Сирену» спонукала не травма, а пристрасний роман із сином президента телекомпанії Ен–Бі–Сі Чарлі Еберлосом.

Змінити життя і почати все спочатку ніколи не пізно. Що й довели містер та місіс Вуд із Великої Британії: після 36 років подружнього життя пара зрозуміла, що кохання більше немає, і подала на розлучення. Хтось у їхньому віці, може, й побоявся б таких змін, але 98–річні Берті та Джессі не з лякливих. Тому й потрапили до Книги рекордів Гіннесса як найстаріша пара, яка отримала розлучення.