Людей, які тримають на собі культуру, не фотографують для білбордів і обкладинок журналів. Вони щодня приходять у свій театр, філармонію, дитячу художню школу, бібліотеку, клуб, вони вмовляють людей виявити свій дар, полюбити музику забутого композитора, відшукати нові смисли у класичних п’єсах і ризикнути поставити на провінційних сценах гучні романи. У Чернігові такою людиною був Любомир Мирославович Боднарук — засновник і художній керівник академічного камерного хору імені Бортнянського.

Учора в залі «Белла» в столиці Данії — Копенгагені — відкрилася найбільш представницька у світі за останнє десятиліття конференціія ООН із кліматичних змін за участі офіційних делегацій 192 країн світу (всіх без винятку членів ООН), яка триватиме до 18 грудня. Світ намагатиметься випрацювати нову глобальну стратегію з протистояння катастрофічним кліматичним змінам. Яку б угоду не було вироблено, але вона має прийти на зміну попередній — Кіотському протоколу від 1997 року, термін дії якого спливає у 2012–му. Це при тому, що Кіотський протокол так і не виконав поставлених ним перед світом рятівних екологічних вимог. До чого зводяться зусилля світу — викиди небезпечних газів, які є продуктом цивілізаційного розвитку людства і які загрожують кліматичному балансу світу, мають бути зменшені до мінімуму.

Днями у приміщенні Полтавського райвідділу міліції помер 36–річний мешканець приміського села Розсошенці. Сталося це після того, як правоохоронці доставили його сюди примусово. За версією міліції, йшлося про затримання обґрунтовано підозрюваного у крадіжці скутера чоловіка, котрий уже мав судимість і хворів на відкриту форму туберкульозу. Коли до його помешкання приїхала слідчо–оперативна група, двері ніхто не відчиняв. Тоді оперативники зімітували від’їзд і водночас дочекалися, коли господар вийде. За інформацією відділу зв’язків із громадськістю обласної міліції, при затриманні підозрюваний у скоєнні злочину чинив опір, тож один з оперативників застосував до нього «заходи фізичного впливу».

На цю подію чекали довгих тринадцять років. Саме стільки часу знадобилося відомому волинському реставратору Анатолію Квасюку, аби повернути автентичний вигляд чудотворній іконі Холмської Богоматері, що є не лише найдревнішою в Україні, а й однією з найдавніших у світі богородичних ікон і пам’яткою візантійського мистецтва кінця ХІ століття. Її було виставлено для огляду після багаторічної реставрації в Музеї волинської ікони, що є, до речі, єдиним в Україні подібним музейним закладом.

Майже під зав’язку заповнені трибуни, що тепер вміщають 41307 глядачів, шквал позитивних емоцій, 15–хвилинний феєрверк і рахунок 0:1 не на користь винуватців торжества. Таким запам’яталося відкриття харківського стадіону, який готовий прийняти й чемпіонат Європи з футболу, й легкоатлетичні турніри міжнародного рівня.

Щойно вийшла книжка Сергія Жадана «Лілі Марлен» (Х.: Фоліо, 186 с.). Немає жодних підстав назвати її новою — тут подано лише десяток справді «свіжих» віршів (приблизно стільки принагідно друкують журнали або й «Літературна Україна»). Плюс чотири прозові тексти, з яких перший підозріло знайомий своєю фабулою. Тобто — класичне PR–видання.

Здавалося б, нема про що писати: ринок є ринок. Проте книжка ця, коли придивитися, є не лише видавничим гачком для ловитви додаткових адептів Жадана, а й неабиякою цікавинкою для його давніх поціновувачів. Прикметна вона принаймні під трьома оглядами. По–перше, Жадан із тих письменників, яких не буває забагато. По–друге, її структуру вибудувано так, що бачиш усю «історію хвороби» його творчості. І по–третє, ця книжка дає знати, чого очікувати від автора надалі.

У номері від 23 жовтня «Україна молода» повідомляла про непросту ситуацію, яка склалася в Київському державному інституті декоративно–прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Нагадаємо, студенти цього вишу висловили недовіру своєму ректору Володимиру Ляхоцькому та оголосили безстроковий страйк. Одностайність зі спудеями тоді виявила й чимала частина викладачів інституту. Вже через кілька днів студенти зрозуміли, що зможуть простояти під рідною альма–матер і до Нового року, а нічого не зміниться. Тому вирушили під стіни Міністерства освіти. Тут їм і справді вдалося домогтися створення спеціальної комісії, яка наразі розглядає ситуацію у ВНЗ та має вирішити подальшу долю ректора Ляхоцького. Відтак після семи днів страйку студенти повернулися до своїх аудиторій. Але сьогодні у них знову з’явилися побоювання, що розпочату справу (а студенти принципово домагаються зміщення з посади ректора) так і не буде доведено до кінця. Надто дивною видається політика Міносвіти. В самому міністерстві скарг з Інституту декоративно–прикладного мистецтва зібрався уже цілий стос, одначе на них надходять банальні відписки. Відтак є побоювання, що й справу ректора спустять на гальмах...

Можливо, ця «кругла» дата й лишилася б непоміченою, якби не випадковість. «Моє село — козацьке, — розповідає «УМ» меценат Андрій Дрофа, який є генерал–отаманом Білоцерківської січі Українського козацтва. — Мені захотілося увічнити цей факт. Відтак вирішив до Покрови, коли традиційно вшановують козаків, спорудити на в’їзді до Кищенців пам’ятний знак. Коли ж дещо уточнював у істориків, вони й звернули мою увагу на дату, яку збиралися викарбувати на стелі — 1629–й, рік заснування села. Та ж Кищенцям цьогоріч 380 років виповнюється! Ну як пропусти такий ювілей? Тим більше що жодне село в районі таких поважних дат ще не святкувало!»

Делегація українських фахівців у галузі екології та гідрології щойно повернулася з Білорусі, де брала участь у громадських слуханнях, що проходили в Малоритському районі сусідньої з Волинню Брестської області. Йшлося на них про вплив промислової розробки Хотиславського піщаного кар’єру на довкілля обох держав. Нагадаємо, що в Малоритському районі в Хотиславі (це всього 26 кілометрів від озера Світязь) приватні фірми розпочали відкритий видобуток крейди. Поклади піску та крейди тут вважаються найбільшими не лише в Білорусі, а й у Європі.

Ще кілька років тому місцеві монахи–францисканці прославились серед тернополян тим, що на Різдво почали облаштовувати у своєму храмі чи не найкрасивішу шопку з рухомими персонажами і живими тваринами, подивитись на яку з’їжджалися люди з усіх кінців міста. Потім Тернопіль облетіла новина, що монахи з масиву «Сонячний» обладнали у себе на подвір’ї спортивний майданчик, де не тільки самі після служби м’яча ганяють, а й хлопців із навколишніх вулиць запрошують.