Місто знову залишилося без електротранспорту. Учора з міських депо вийшли лише три десятки трамваїв. І то лише для того, аби зайняти під’їзні шляхи до мерії, біля стін якої перевізники розпочали безстрокову акцію протесту. Організатори страйку запевняють, що цього разу не піддадуться на умовляння чиновників вийти на маршрути задарма і стоятимуть на майдані Конституції до переможного кінця. Вони вже звернулися до харків’ян із проханням допомогти їм продуктами та гарячим чаєм, бо піврічне життя без зарплати остаточно підірвало їхнє фінансове становище.

Зима продовжує лютувати. Як повідомив «УМ» начальник прес–служби Міністерства з питань надзвичайних ситуацій Ігор Кроль, у ніч проти 11 січня внаслідок дощу, мокрого снігу та сильного вітру спрацювали автоматичні системи захисту ліній електропередач, відтак у чотирьох областях були знеструмлені 244 населені пункти. Найбільше негода пройшлась по Житомирській області, де без світла залишились 92 населені пункти. У Волинській області станом на вчора знеструмленими залишались 75 міст та сіл, у Чернігівській — 53, на Рівненщині — 24 населені пункти. Через відключення електроенергії не працювали 125 сільських телефонних станцій, а значить телефонного зв’язку не було з 271 населеним пунктом Волинської, Чернігівської, Житомирської та Рівненської областей.

Нічна негода мала продовження й удень 11 cічня: на півночі країни синоптики попереджали про сильний дощ із переходом у мокрий сніг, ожеледицю, налипання мокрого снігу, а на півдні прогнозували сильні дощі. В «Укргідрометеоцентрі» закликали бути обачними на дорозі, адже в західних областях та в південній частині країни вчора через сильні тумани видимість на дорозі сягала всього 200—500 метрів.

Давня мрія черкащан, яких насильно переселили з рідних сіл, коли на їхніх землях розлили Кременчуцьке водосховище, здійснилася. У селі Худяки Черкаського району встановлено пам’ятник затопленим селам. Тепер на горі, за кілька метрів від Дніпра, посередині лісової галявини сумно стоїть камінь із написом — «Селам Худяки і Талдики, затопленим 1959—1961 рр.». Внизу на пам’ятнику викарбувана висока хвиля. Вона несе в небуття людські хати. Удар тієї «хвилі» досі в серцях не тільки дорослих переселенців, а й їхніх дітей.

Тривалі новорічні свята для слов’янської душі — не тільки час найжаданіших подарунків та найяскравіших феєрверків. Це ще й період найтривалішого «узаконеного» переїдання, коли одне застілля переходить в інше, гарний привід випити змінюється ще кращим, а гори олів’є та смаженого м’яса кочують зі столу в холодильник, аж поки родина недоїсть геть усе, що лишається після численних «ялинок». Для когось цей період триває декілька днів (31 грудня відпочили від трудів праведних, а 2 січня вже треба бігти у справах), для когось — більше тижня (як почали фестивалити 30 грудня на корпоративній вечірці, так ледве прийшли до тями після Святвечора). А є чимало таких, хто ловить хлібосольну хвилю на католицьке Різдво (25 грудня) і вкрай неохоче повертається до буденного настрою та столу аж після Водохреща (19 січня). «УМ» з’ясувала, що такий «харчовий удар» щороку змушує тисячі українців продовжувати святкування на лікарняному ліжку або в домашньому лазареті. Діагнози різні — від загострення хронічного холециститу, токсикоінфекції чи стану по типу гострого гастриту до шлункової непрохідності та нападу гострого панкреатиту, який закінчується в реанімації. Чому так відбувається і що з цим робити?

Одного дня я дала обітницю мовчання (є така духовна практика у християнстві та інших релігіях світу). Вирішила помовчати, аби відчути і зрозуміти: що це дає для душі й тіла. Переконалась на власному досвіді: дає дуже багато. Це просто окрема тема для розмови. Але один аспект не можу обминути. Отож мова піде про...мову. У ту мить, коли мовчиш (особливо під кінець дня), глибоко усвідомлюєш, яким даром усіх нас нагородив Творець. І як ми, не замислюючись, нехтуємо ним щодня: коли когось ображаємо, підвищуємо голос, коли зриваємось і переходимо на крик... Без мови ми ж ніхто... Добре, що того дня мене виручав папір і ручка, бо були такі кумедні ситуації, коли мою мову жестів домашні не розуміли. Тоді я ще раз для себе назавжди усвідомила, який великий дар нам дав Творець, створивши писемність. От тільки чи все це ми насправді глибоко усвідомлюємо й розуміємо?

Торік ціни на продукти харчування стрімко зростали у цілому світі. Але в Україні при цьому вартість деяких товарів — насамперед цукру та молочних продуктів — виявилася значно вищою за світові ціни! Для цього, звичайно ж, існує низка об’єктивних причин, але урядовці вирішили взяти процес подорочжання під свій контроль.

Військовий пенсіонер Василь Ототюк каже, що вивчив напам’ять 450 віршів 78 різних авторів та 500 віршів власного написання не заради слави. «Я 27 років прослужив у протиповітряній обороні, — розповів «УМ» Василь Васильович. — Доля спочатку закинула мене в Туркменію, а потім у пустелю Каракуми. Звісно, там не було ні театру, ні телебачення. Ось я і приохотився до віршів! Спочатку читав їх, потім напам’ять заучував, а пізніше вже й перед друзями почав виступати із сольним номером».

Історія українських перекладів Умберто Еко непрОста, як і самі ці твори. «Бавдоліно» вийшов в Італії 2000–го. Ще через три роки його переклали росіяни. Тоді ми прочитали цей роман російською, але через сім наступних років на наш книжковий ринок вийшло нове читацьке покоління, і тепер воно має «свого» Еко у дуже гарному перекладі Мар’яни Прокопович. Приблизно таким самим був алгоритм успіху й «Імені рози», перекладеного тією–таки М. Прокопович: 2006–го це видання стало лавреатом рейтинґу «Книжка року», здійнявши другу хвилю поціновувачів славетного італійця.