«Прийди та об’єднай Україну!» — з такими закликами напередодні Дня Соборності звернулися до українців організатори символічного живого ланцюга, що вже не перший рік єднає Лівобережжя та Правобережжя на столичному мосту Патона. Організатори попереджали, що під час акції вітається тільки державна символіка, тобто ніяких червоно–чорних або партійних прапорів. «Тільки жовто–блакитні кольори, які здатні об’єднати нас усіх. Тож не соромтеся додавати жовто–блакитних барв до вашого одягу та макіяжу, манікюру, педикюру...»

Дорогі українці, шановні співвітчизники!

Щиро вітаю всіх вас із великим українським святом — Днем Соборності.

«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка».

Це витяг із Універсалу Директорії Української Народної Республіки. 22 січня 1919 року цей документ підписав Винниченко як Голова Директорії і члени Директорії — Петлюра та інші політичні діячі. 91 рік тому Акт Злуки явив усьому світові колосальну життєву силу нашої нації. Розділена кордонами ворогуючих імперій, вона через століття пронесла ідею єдності й здійснила її, щойно історія дала для цього найменший шанс.

В Акті Соборності — велике послання для нас, сьогоднішніх українців, і для наших нащадків.

Військового історика Ярослава Тинченка добре знають читачі різних газет та журналів, де він регулярно публікує інтригуючі розвідки про маловідомі факти вітчизняної минувшини. Знають і цінують його за сміливий та розкутий стиль письма, поєднаний із суворою дисципліною наукової реконструкції. Віднедавна він став постійним автором видавництва «Темпора», котре забезпечило історикові можливість поглибленого вивчення окремих періодів, замовляючи написання відповідних книжок. Першим вийшов біографічний довідник «Офіцерський корпус армії Української Народної Республіки (1917—1921)» — й одразу став лавреатом «Книжки року’2007». Тепер ось у Коротких списках фігурує друге «темпорівське» дослідження Я. Тинченка: «Українські збройні сили: березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії)».

А відправиться пан Бен–Наїм туди, де на нього, либонь, давно чекають — до Росії. Увесь минулий рік чоловік, заповзято співпрацюючи з тутешнім штабом «регіоналів», добряче попсував нерви кримській міліції та її керівнику, генералу Геннадію Москалю. Передовсім тим, що на всіляких прес–конференціях , а ще більше в місцевих ЗМІ методично піддавав нищівній критиці Геннадія Геннадійовича і навіть задля цього напнув декілька «протестних» наметів напроти будівлі міліцейського Главку. У відповідь пан Москаль в інтерв’ю одному з місцевих щотижневиків відверто назвав того... «говнометом» Анатолія Гриценка (спікера Кримської ВР. — Авт.). Ну й, звичайно ж, міліція предметно зацікавилася тим, які шляхи–дороги привели «екзотичного» правозахисника до сонячного Криму.

Апеляційний суд міста Києва на початку цього тижня завершив розгляд апеляцій у кримінальній справі щодо колишнього голови Козелецької райдержадміністрації Володимира Француза та його брата Віктора. Суд залишив у силі вирок Святошинського райсуду столиці, винесений у травні минулого року, за яким Володимира Француза за одержання хабара в особливо великому розмірі (200 тисяч дол. США) засуджено до дев’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Його брата Віктора, як посібника в одержанні хабара, засуджено до трьох років «колючки» з конфіскацією майна. Як повідомили «УМ» у прес–службі прокуратури Чернігівщини, Віктора, який на час розгляду апеляції перебував на підписці про невиїзд, узяли під варту в залі суду.

Замість традиційної для представників цієї професії «фомки», тобто невеликого лома для зламування замків та дверей, у цього фахівця міліціонери вилучили більше ста (!) найрізноманітніших відмичок. Власне, йдеться про розкішний набір інструментів, якими зазвичай користуються представники багатьох професій — від сантехніків до ювелірів. «Фаховий» арсенал 37–річного чоловіка налічував також понад 200 «звичайних» і близько десятка електронних ключів (останніми відчинялися двері під’їздів). За таких умов завбачливо придбаний на випадок «екстриму» пістолет із гумовими кулями використовувати практично не доводилося. Адже до «зачистки» кожного наступного помешкання непроханий гість ретельно готувався. Спершу за допомогою двох біноклів увечері «вираховував» саме ті квартири, які на певний час залишалися без господарів. Потім, уже зблизька, обстежував замки їхніх дверей, обираючи ті, які міг відчинити «без шуму та пилу».

Невеличка річка в Мелітопольському районі набула слави на весь регіон завдяки… пограбуванню квартири одного заможного мешканця районного центру. Як розповіла співробітник Мелітопольського райвідділу міліції Ольга Воропай, ще місяць тому з помешкання 48–річного бізнесмена зник сейф із серйозною «начинкою»: у ньому зберігалася не лише зброя, а й 18 тисяч євро, 6900 доларів США та золоті прикраси на солідну суму.

Проголошенням цього указу під овації присутніх стоячи Президент Віктор Ющенко завершив учора свою промову в Національній опері України на урочистій академії з нагоди 91–ї річниці Акта Злуки. Нагороду від імені діда прийняв онук Провідника — Степан Бандера, українсько–канадський журналіст. Україна нарешті віддала належне людині, яка стала символом збройної боротьби за її Незалежність та віддала за це життя.