Нарешті після зимової перерви українські вболівальники знову можуть спостерігати за вітчизняною елітною лігою. І радість від цього факту навряд чи переб’є навіть «весняна» якість футболу, який клуби продемонстрували на минулих вихідних. Тішить той факт, що команди грали на більш–менш хороших, як для цієї пори року, полях; на якість газону нарікали хіба тренери в Ужгороді. Схоже, українська прем’єр–ліга потроху починає більше відповідати своїй гучній назві.

Єдиний гол поставив крапку в боротьбі за «бронзу» фінального турніру Кубка європейських чемпіонок з індорхокею (зальний варіант хокею на траві) — і стало зрозумілим, що призове місце здобувають не українки, а голландки. Обидві команди грали від оборони, і ні «Кампонг», ні «Сумчанка» в основний час не забили жодного м’яча. Овертайм виявився більш щасливим для «Кампонга». Дехто з наших дівчат ледь стримував сльози, — не пощастило...

Учора завершилося восьмимісячне переховування від слідства колишнього нардепа від БЮТ Віктора Лозинського, обвинувачуваного у вбивстві селянина Валерія Олійника 16 червня 2009 року. Колишній «господар» Голованівська, що на Кіровоградщині, змушений був сам прийти до будівлі головного слідчого управління ГПУ по вулиці Борисоглібській і здатися. Там його ледь не за ручку провів через турнікети співробітник СБУ.

За неофіційною інформацією, яку «УМ» підтвердило джерело в слідчому управлінні, пан Лозинський одразу заявив слідчим, що... нічого не знав про те, ніби сім місяців тому — 30 липня — його персону оголосили в міжнародний розшук. Мовляв, відтоді, як Верховна Рада позбавила його депутатських повноважень (3 липня), він щиро вважав, що перебуває на підписці про невиїзд. І це при тому, що ще 7 липня Феміда дала правоохоронцям дозвіл на його затримання! Така «легенда» вочевидь потрібна Лозинському, аби уникнути відповідальності за переховування від слідства й почати співпрацю зі слідчими «з чистого аркуша» — від явки з повинною до можливого каяття та пом’якшувального вироку, припускають у Генпрокуратурі.

Вибираючи для першого візиту столицю Європи, Віктор Янукович, вочевидь, хотів показати, що не такий він страшний у зовнішньополітичній царині, як малюють. Учора новий Президент висловив у Брюсселі готовність продовжувати курс на Європу, не поглиблюючи співпрацю з НАТО. Від Януковича в Європі не чекали якихось нових ініціатив — він їх і не пропонував. Не спричинив черговий курйоз на кшталт «Стокгольмської угоди» (замість Гельсінської) — і то добре.

Від Ольги та Еркена Аймурзаєвих віє умиротвореністю — вони зробили «звичайний» людський подвиг, виконавши заповіт покійної Наталії Шухевич, яка хотіла бути похованою у рідній землі. Еркен дав особисту обітницю Наталі Йосипівні доправити її додому. А його дружина доводиться похресницею донедавна найстаршої з роду Шухевичів. В останню путь вони провели її з Кавказу через Росію та всю Україну суходолом. «Одного разу вона мене запитала, як я діятиму в разі її смерті, — згадує Еркен. — Я крок за кроком перелічив усі свої дії. Щоправда, перед тим обдзвонив усі організації і навіть написав таку собі шпаргалку. І коли я здав цей чи не найтяжчий іспит у житті, вона сказала — «тепер я спокійна».

Дива не сталося — в останній уїк–енд «білої» Олімпіади у Ванкувері ніхто з наших спортсменів до п’єдесталу не підійшов навіть на відстань пострілу. Точніше, навіть кількох пострілів. Це якщо брати до уваги, що найвищим за ці дні виявилося восьме місце біатлоністів в естафеті. Вдруге за 16 років виступів незалежною дер­жавою — на п’яти Іграх — Україна залишилася без медалей. Тепер спортсменам, тренерам, фахівцям, чиновникам і вболівальникам належить оцінить такий результат — провал це чи, радше, закономірність.

Чи завжди те, що широким загалом сприймається за християнську церкву, веде спільноту до доброго, світлого, правдивого, навчає любити ближніх і ділитися зі знедоленими? Адже траплялося, що в різних країнах утворення під назвою «церква» йшло на колаборацію зі злочинним владним режимом і «духовно» обґрунтовувало його програмні цінності, часом протилежні християнським. По суті, політична влада творила нову маріонеткову «псевдорелігійну» структуру, що не реагувала на несправедливість та суспільний занепад. У ХХ столітті такі утворення підтримували тоталітарні режими в Німеччині та Радянському Союзі.

Тернопільський національний технічний університет свого часу цілком умотивовано був названий іменем видатного вченого у галузі фізики і електротехніки та громадського діяча Івана Пулюя. 165 років тому він народився у невеликому містечку Гримайлів теперішнього Гусятинського району Тернопільщини. Вищу освіти здобував у Відні (тоді регіон належав до Австро–Угорської імперії), куди син простого селянина добирався пішки. У Європі він так і залишився жити і працювати, але душею цей талановитий чоловік завжди був зі своїм народом.