Розчарування результатами президентських виборів із боку прихильників європейського вибору України є зрозумілим. Незрозумілим є поширений у патріотичному середовищі погляд на цей результат, як на випадковість, свого роду «примху української долі».
Ті, хто його поділяє, вважають, що всі негаразди почалися напередодні другого туру. На їхню думку, стався фатальний збіг обставин. Кандидати, що вибули за результатами першого туру, не захотіли закликати своїх прихильників голосувати за «найдемократичнішого кандидата» в обмін на пропозицію прем’єрства. Кілька інтелектуалів на телевізійних ток–шоу закликали голосувати «проти всіх». Парламент за два дні до голосування прийняв зміни до закону про вибори. Якби не це — демократія перемогла б.
Такий погляд посилено підтримують Юлія Тимошенко і її представники. Це зрозуміло. Адже проти фатуму немає ради. І питання про політичну відповідальність того, хто оголосив себе на виборах єдиним справжнім демократом і патріотом, виглядає недоречним. Усе списується винятково на підступи і фальсифікації.
Проте, якщо ми хочемо утвердити європейськість нашої політики, нам доведеться більш раціонально і критично оцінити причини цієї поразки.