У вихідні в парку Пушкіна було паломництво автолюбителів і дітей — багатії з України, Росії і Білорусі виставили свої дорогі чоловічі іграшки — ретроавтомобілі. Подія надзвичайна ще й тому, що виставка Retro & Exotica MotorShow в Україні проводиться вперше. Ребристі довгі капоти старих «Кадилаків», хромована сталь бамперів, навіть на око інший вид металу — частина експонатів виставлена на вулиці, а найдорожчі екземпляри — старі і новісінькі — зібрані всередині експоцентру Acco International. Черга до каси за вхідними квитками була стабільно довгою, організатори очікували до 50 тисяч відвідувачів.

У гонитві за «європейськими стандартами» українські політики втратили орієнтири просування на шляху розбудови власної незалежної держави. До того ж постійна боротьба між ними за владу й посади, яка переросла у відкрито брутальну й брудну інформаційну війну, не дає можливості зробити ані кроку на цьому шляху. Натомість відбувається те, від чого застерігав геніальний Іван Франко: наша Батьківщина «готова знов опинитися в ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії, або в ролі кролика, на якому різні прихильники вівісекції будуть доконувати своїх експериментів».

Учора весь Львів був зосереджений навколо «страстей за Табачником» — кілька тисяч студентів зібралися на мітинг із вимогою відставки міністра освіти й науки. Крім студентів, паралельно виступили й активісти громадських організацій та партійці «Нашої України». Якщо спудеї почали своє віче під Університетом імені Франка, то політичні активісти зібралися під пам’ятником Бандері.

«Іду на Ви!» — відкритий лист із таким заголовком поширив у ЗМІ Геннадій Сіренко — академік, професор, доктор технічних наук з Івано–Франківська. Він викликає колегу Дмитра Табачника — академіка, професора, доктора історичних наук, міністра освіти та науки — на дуель. «Образу мене, моєї родини, Української нації та України ви повинні змити своєю ганьбою. В Україні не повинно бути місця нацистам Леніну, Троцькому, Сталіну, Гітлеру і Табачнику», — заявляє науковець із Прикарпатського національного університету.

Не так давно соціальна реклама закликала не шукати роботи за кордоном, бо там українці потраплятимуть у рабство. Але насправді така халепа чигає й удома. В умовах, коли заробітна плата застигла на докризовому рівні (якщо не скоротилася взагалі), а ринок вакансій дедалі вужчає, працівник погодиться практично на все. Аби втриматися в офісі чи на виробництві та понести додому яку–не–яку копійку. Тож часто вживане щодо теперішніх реалій слово «феодалізм» не є метафорою. Феодалізм він феодалізм і є. Хоч і з поправкою на ХХІ століття — тілесні покарання для найманих працівників іще не застосовують. Поки що. Змінити стан справ міг би Трудовий кодекс.

Наступного року Україна відзначатиме 120–річчя з дня народження поетичного генія ХХ століття Павла Тичини. Зрозуміло, що на святкування ювілею годилося б виділити кошти з державного бюджету. Книговидавці перевидадуть збірки Тичини, по школах і вишах пройдуть тематичні вечори, присвячені цій величній постаті в літературі, у будинках культури відбудуться концерти, на яких виконуватимуть десятки пісень на слова поета. Люди, які особисто були знайомі з Павлом Григоровичем, згадуватимуть, якою людиною він був, що казав, як жив. «УМ» принагідно вирішила теж долучитися до підготовки святкування ювілею і вирушила в село Піски Бобровицького району на Чернігівщині, де народився Павло Тичина.

Рідний край для Тичини став провідною музою в ранній період його творчості. Можна роками вивчати поезію зі збірок «Сонячні кларнети» та «Замість сонетів і октав», але якщо не вдихнеш повітря, яким дихав поет, не походиш по землі, яка його зростила, так і не відчуєш вповні, що хотів сказати автор. У вікіпедії знаходжу інформацію, що у Пісках з 1981 року працює Музей Тичини. По трасі Київ—Прилуки стоїть інформаційна таблиця «Піски. Муз. П. Тичини. 10». Повертаємо на бічну дорогу і за кілька хвилин їзди відкривається неначе писанка село, з майданом, церквою, а поруч, на вул. Тичини, 4, красується біленька хатина під стріхою з колодязем, де багато років тому жив малий Павло. Зайшовши на подвір’я, по якому босоніж бігало 13 дітей дяка Тичини, дізнаюся, що все, про що я заздалегідь прочитала, брехня. Ніякого Музею Тичини не існує. У Пісках працює Музей історії села, до складу якого входить хата–садиба Тичини та кімната в сусідньому будинку, присвячена поету.

Авторами проекту є одіозні «регіонали» — голова Комітету Верховної Ради з питань правосуддя Сергій Ківалов та голова підкомітету з питань звільнення суддів та реагування на порушення законодавства у сфері правосуддя Вадим Колесниченко. Як ідеться в пояснювальній записці, законопроект пропонує надати право на використання в судовому процесі російської мови за заявою та згодою сторін. Автори вважають, що «здійснення судочинства винятково державною мовою створює перешкоди, а іноді й унеможливлює судовий захист прав та охоронюваних законом інтересів, наслідком чого є фактичне встановлення мовного цензу на право судового захисту».

Минулої п’ятниці Аня з мамою, татом та старшим братиком повернулася зі столиці у свої рідні Голоби. І якби не міцні татові руки, невідомо як дотягнули б усі подарунки: червоний велосипед від самої Анастасії Заворотнюк, величезний розкішний букет квітів та ще кілька київських тортів на додачу. Добре, що не було ще комп’ютера, обіцяного Нестором Шуфричем. Три дні, проведені у столиці, для всієї їхньої родини стали суцільною казкою. Вийшов на балкон готельного номера — і майдан Незалежності, як на долоні. То репетиції, то дизайнери сукні приносять на примірку, то зачіску з макіяжем роблять. Справжнісінькі зіркові будні! Маленька Аня серед знаменитостей почувалася ніби комфортно. От коли вмикалися камери й треба було щось розповідати, дівчинка соромилася, і слова з неї було не витягнути. Хоча телевізійники різних каналів не раз приїздили в ковельське селище знімати сюжети про маленьку рятівницю з Волині, яка стала «Героєм–рятувальником» року, а нещодавно отримала ще одну почесну нагороду — «Гордість України–2010» у номінації «Сусід року». Саме на вручення останньої Ганнусю 13—15 квітня запросили з родиною до Києва.

Упродовж останніх днів у селищі Макарів, що за 50 км від Києва, кипить робота: на вулиці Фрунзе невпинно працюють будівельники. У планах — зведення двоповерхового житлового будинку. Під фундамент уже вирито котлован глибиною чотири метри. Здавалося б, чому б і ні, адже на околицях столиці будинки «ростуть» як гриби після дощу. Втім місцеві жителі виступили проти такого сусідства. Як твердять мешканці селища, будівництво розгорнулося просто на місці занедбаного польського цвинтаря. Свідчення тому — людські останки. Їх, за словами місцевих жителів, будівельники викопують чи не щодня і вивозять на звалище на околиці села.

У понеділок юна співачка Альоша, яка 27 травня під номером 8 представлятиме Україну в столиці Норвегії Осло на Міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення 2010», взялася за зйомки кліпу на англомовну пісню Sweet People («Солодкі люди»). Режисером відео співачка запросила кліпмейкера, бас–гітариста гурту «Друга ріка» Віктора Скуратовського. «Нам треба якомога швидше зняти кліп. Часу на кастинг не вистачало. Віктор Скуратовський уже працював з Альошею. Знімав кліп на пісню «Ты уйдешь», — каже піар–директор продюсерського центру Catapult music Ксенія Кондрат.