Сьогодні біля одного з під’їздів броварського будинку, що на вулиці Незалежності, 3, неодмінно з’являться свіжі квіти. Так щорічно тутешні мешканці віддають шану своїм сусідам та рідним, які загинули через помилку українських військових. Рівно десять років тому, 20 квітня, на Гончарівському полігоні в Чернігівській області військові проводили навчання і запустили ракету класу «земля–земля» «Точка–У». Вона «подужала» замість запланованих 30 кілометрів 90 і вразила дев’ятиповерхівку в Броварах: загинуло троє людей, п’ятеро отримали важкі травми, оселі 16 родин були зруйновані. Свою ж провину Міноборони України довго визнавати не хотіло...

У центрі Кракова вирує людське море. Над натовпом витає дух єдності й усвідомлення величності моменту. На одяг, сумки, у волосся прикріплені і вплетені червоно–білі прапорці та стрічки із неодмінним доповненням — чорною смужкою. Людям тісно, але лікоть сусіда, який боляче впирається в ребра, на дратує, а навпаки — до щему тішить відчуттям того, що «разом нас багато...». Це так схоже на нашу Помаранчеву революцію. Але є одна разюча відмінність: тим, хто зібрався в неділю у королівській столиці Речі Посполитої, хотілося не сміятися, а плакати. Їх об’єднала не спільна боротьба, а скорбота. Так Польща прощалася зі своїм трагічно загиблим президентом.

З житомирянином Володимиром Плотницьким я познайомився у жовтні минулого року. У карпатському селі Сянки, на самому українсько–польському кордоні українські ветерани (як Червоної армії, так і УПА) спільно відзначали 65–ту річницю визволення України від німецьких окупантів. Зачаровані красою гір, ми довго розмовляли, а на прощання Володимир Петрович подарував свою книжку «Останні постріли повстанців». У ній він описує 13–річну боротьбу повстанської сотні «Романа», яка діяла на Волині, Рівненщині та Житомирщині. Сам сотник «Роман» (Володимир Кудря) прийняв свій останній бій у селі Сушки Коростенського району Житомирщини у липні 1955 року. Рідні це місця для Володимира Петровича, тому й писав про них.

Здивувало, що автор — у минулому червоний партизан, комуніст, викладач історії в радянській школі — із симпатією пише про УПА. Утім хіба могло бути по–іншому? Адже писав про те, що бачив, чув від людей та назбирав у архівах. Переконавшись, що мені цікаво знати все про червоних партизанів Житомирщини та про рейди УПА цими теренами, Володимир Плотницький запросив до себе додому — в Житомир.

«Щойно пережили «мільйони смертей від свинячого грипу», як придумали нову аферу», — в один голос обурюються мільйони пасажирів і керівники найбільших авіакомпаній світу. І перші, й другі за останні кілька днів устигли не лише зненавидіти, а й зазубрити, як скоромовку, «язиколамабельний» топонім Ейяф’ятлайєкютль. До речі, журналісти для спрощення почали називати головного «ньюзмейкера» тижня Ейяфйоллем — це, мовляв, скорочена назва ісландського вулкана, який залишив Європу без авіасполучення, а людей — без відпусток чи домашнього затишку. Починаючи з вечора п’ятниці, аеропорти Старого Світу закривалися одне за одним, доки у європейському небі не залишилися тільки одна–дві «стежки» — у проміжку між Аппенінським та Піренейським півостровами. На решту повітряних коридорів повісили замок: там нібито лютував смертельно небезпечний для авіаційних двигунів вулканічний пил, який вітер–зловмисник, замість зносити від вулкана кудись у море в бік Гренландії, спрямував у бік Європейського континенту. Та чи й справді той пил такий небезпечний? Після скасування майже 40 тисяч авіарейсів, що завдало їм збитків на сотні мільйонів доларів, найбільші авіаперевізники планети почали в цьому серйозно сумніватися. І вирішили прорвати пилову завісу Євроконтролю (Організації з безпеки повітряної навігації, яка дозволяє або забороняє польоти з огляду на погодні або інші умови), довівши, що жодної небезпеки насправді немає або вона принаймні значно перебільшена.

У кар’єрі зірки «Мумії» Рейчел Вайз настав черговий злет. Власне, біла смуга в житті актриси триває вже з 2005 року — відтоді як режисер Фернандо Мейреллес запросив Рейчел у фільм «Відданий садівник». За роль другого плану Вайз отримала «Оскара» і відтоді щороку знімається принаймні в одному якісному чи касовому (або й «два в одному») проекті. Цього року їй «світить» уже щонайменше дві зіркові ролі. Спершу 40–річна Рейчел підписала контракт на зйомки у черговій серії «бондіани», де зіграє «злу дівчину Бонда» (головну негативну героїню). А тепер — черговий успіх: пропозиція перевтілитися у легендарну першу леді США, дружину президента Джона Кеннеді Жаклін.

Цього тижня вийшов друком перший у світі порнографічний часопис для сліпих — «Дотикові думки» (Tactile Minds). Як повідомляє британський таблоїд «Сан», стартовий номер оформлено з шиком, і не в журнальному форматі, а у формі об’ємної книги вартістю 225 доларів. У ній є все, що міститься у виданнях такої спрямованості: і «соковиті» тексти, і збуджуючі ілюстрації. Різниця лише в тому, що тексти набрані шрифтом Брайля, а «картинки» своїми опуклостями повторюють інтимні органи.

Розривати стосунки у квітні для «оскароносного» режисера й актора Мела Гібсона вже стає традицією. Рівно рік тому стало відомо, що доти зразковий чоловік і батько семи дітей після 29 років шлюбу розлучається з дружиною. А тепер чергова новина: Гібсон пішов і від росіянки Оксани Григор’євої, матері його п’ятимісячної доньки Люсії.

Чоловік запитує дружину:

— Що б ти зробила, якби я виграв у лотерею?

— Нарешті розлучилася б із тобою, алкаш, і забрала б свою половину!

— Дуже добре. Я сьогодні виграв двісті гривень. Забирай свою сотню і вали звідси!

На континентальному форумі в Баку українські чоловіча та жіноча збірні з вільної боротьби залишилися без золотих медалей, хоча їхали на турнір у статусі фаворитів. «Сильна стать» здебільшого сконфузилася, обмежившись єдиною «бронзою» триразового чемпіона Європи Василя Федоришина. Надалі настала черга дівчат постояти за честь держави. У четвер двоє з них зійшли на п’єдестал, учора ввечері — ще двоє боролися в «малих фіналах» за бронзові нагороди. У будь–якому разі, і для жінок такі результати — крок назад порівняно з минулими європейськими першостями. Адже, скажімо, з ЧЄ–2009 у Вільнюсі з медалями повернулися аж п’ятеро із семи наших «вільниць».