Узимку авторитетний міжнародний інтернет–портал Futsalplanet.com, що висвітлює основні події у житті світового міні–футболу, проводив опитування з метою визначити найкращу футзалістку минулого року. Результати виявились несподіваними: якщо попередні рази перемагали іспанки та бразилійки, то тепер титул найкращої має дівчина з України. Більшість відвідувачів головного міні–футбольного сайту підтримали 25–річну Аліну Горобець, представницю клубу «Біличанка–93» із селища Коцюбинське, що під Києвом. Для жіночого футзалу це визнання — на рівні із «Золотим м’ячем» Андрія Шевченка. Кореспондент «УМ» зустрівся із простою дівчиною — дочкою зварювальника та продавщиці — і водночас зірковою футзалісткою уже після завершення чемпіонату України, в якому тріумфувала команда Аліни. Говорили про нові перемоги, давніші здобутки і про жіночий футзал в Україні загалом.

Реформа ЖКГ, про необхідність якої так довго говорять «більшовики» й «меншовики» Верховної Ради, столичні і периферійні можновладці, ніяк не зрушить із мертвої точки. Та й дискусії, зрештою, ніби припнуті до стрижня проблеми: де брати кошти на латання дірявих мереж, ремонт дахів і вулиць? Від ледь не щоденного «Казна порожня!» у «простих» працівників ЖКГ уже вуха в’януть — і вони закривають очі на впровадження відверто корупційних схем «порятунку» ЖЕКів, ЖЕДів та інших комунальних контор. Ось і вигулькують на ниві послуг різноманітні ТОВ — фірми і товариства зазвичай із рекордно обмеженою відповідальністю. Хіба ж укладатимуть вони мільйони в чуже господарство?

Прошу слова (поки ще можливо). Я, як законослухняний громадянин, мав би поважати посаду Президента держави й особу, яка цю посаду обіймає. Але важко втриматися на такій позиції, коли ця особа ігнорує щонайменше половину населення держави, яку вона очолює...

Псевдополковник і псевдовчений Д. Табачник спробував навісити ярлики колабораціоністів на Степана Бандеру та Романа Шухевича. Але обґрунтувати це він не спромігся, не здатен; але ж саме доказовість відрізняє науковця від політикана.

Черговий керівник у черговий раз послав народ України у... «світле майбутнє». Послання Януковича парламенту нагадує заклики ЦК КПРС: забезпечити, підвищити, розширити. У ньому кожний може знайти щось приємне на свій смак. Ліві (а також незаможні) щасливі, що не згадано про підвищення пенсійного віку (хоча у програмі реформ це передбачено). Праві та багаті радіють проголошеному завершенню приватизації, олігархи вже займають чергу (чергу обіцяно загальну, але розподілятиме сам гарант).

У скромній івано–франківській квартирі неподалік набережної імені Стефаника скромно до квітня 2007 року жив на заслуженому відпочинку колишній інженер заводу «Промприлад» Мирон Болехівський. Майже щодня зранку він їздив у рідне село Ворона, за два десятки кілометрів від обласного центру, де на запустілому батьківському обійсті порався біля пасіки та городу, а вечорами продовжував удосконалювати те, на що заклопотане людство не звертало увагу. Після публікації в «УМ» матеріалу «Засекречена лабораторія» пана Мирона» її герой три роки тому прокинувся відомим. Відтоді не звичного до публічної уваги винахідника кілька разів показували місцеві та київські телеканали, читачі й глядачі зверталися з уклінними проханнями поділитися досвідом використання запатентованого ним медичного пояса для лікування пахової грижі. Та згодом ажіотаж довкола його скромної персони стих, і життя знову ввійшло у звичну колію.

Аж раптом — несподіваний дзвінок від пана Мирона: «Приходьте ввечері, я хочу поділитися з читачами «України молодої» одним давнім відкриттям, про яке варто знати передусім власникам транспортних засобів. Нехай користуються».

Що є смерть? Кома, трикрапка, знак питання?.. Що завгодно, але тільки не крапка. Коли втрачаєш близьку людину, відповідь на це запитання вимальовується саме така. Бо зв’язок між «до» і «після» — він не зникає. По смерті чоловіка, Костя Степанкова, актриса Ада Роговцева наче ще міцніше зблизилася з ним — це відчувалося в її інтерв’ю, у спогадах й у сприйнятті сучасності. А тому поява в репертуарі Театру драми і комедії на Лівому березі вистави «Вася повинен подзвонити», головну роль в якій зіграла Ада Миколаївна, була досить логічною. Як і «Рожевий міст», попередній спектакль за участю актриси у цьому театрі, «Васю...» поставила донька Роговцевої — Катерина Степанкова. Автор п’єси «Прогулянка в Лю–Бльо», за мотивами якої з’явилася вистава, російська письменниця Катя Рубіна.

Бути вихованою, інтелігентною, толерантною людиною на високій посаді в радянські часи вдавалося не кожному. Серед тих, хто не став коліщатком системи, а навпаки, послаблював цензуру і не допускав тоталітаризму, був Юрій Олененко. У 1983—1991 рр. він посідав крісло міністра культури УРСР, очолював Держкіно УРСР, Комітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів України, був Надзвичайним та Повноважним послом в Естонії, в останні роки входив до Національної спілки кінематографістів України. 15 червня, на 76–му році, Юрій Олененко пішов із життя.

Інтерпретувати образ Христа свого часу намагалося чимало творчого люду. Згадаймо, як боротьбі з релігійним каноном були присвячені такі літературні твори, як «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, «Іуда Іскаріот» Леоніда Андреєва і «Плаха» Чингіза Айтматова, а також фільми «Остання спокуса Христа» Мартіна Скорсезе, «Євангеліє від Матфея» П’єра Паоло Пазоліні та «Страсті Христові» Мела Гібсона. Що ж до відомого португальського письменника Жозе Сарамаго, чий роман «Євангелія від Ісуса Христа» щойно вийшов у видавництві «Фоліо», то варто зазначити, що саме антиклерикальні твори цього автора завжди мали найбільший резонанс.