«МЗС Росії висловило стурбованість у зв’язку з виступом Віктора Януковича в Пекіні, в якому Президент України заявив про бажання встановити ДОБРОСУСІДСЬКІ відносини з Китаєм». Це всього лише анекдот, хоча така заява з вуст нашого Віктора Федоровича навряд чи когось здивувала б. Хоча в такому разі російському зовнішньополітичному відомству навряд чи варто було б хвилюватися. Як, утім, і радіти з того, що В.Я. має на увазі приєднання України до нинішнього великого сусіда КНР — геополітичні казуси Януковича з «обмовками по Фрейду» зазвичай не пов’язані.

Анекдоти — анекдотами, а пафосні епітети, якими супроводжувала перший за дев’ять років візит Президента України до Китайської Народної Республіки провладна українська і китайська (там вона завжди провладна) преса, мимоволі викликають повагу до здобутків нинішнього господаря Банкової на «дуже східному» напрямку. Тут вам і «епохальний», і «проривний», і «історичний» — здається, Піднебесну ми полонили раз і назавжди. Справді, сума укладених за ці чотири дні контрактів, яку озвучують на Банковій, вражає — 4 мільярди доларів. І йдеться зовсім не про ввезення на наш ринок китайського ширвжитку, яким і без того завалені всі крамниці та базари, а про серйозні інвестиції в українську економіку. Та чи втіляться ці домовленості в реальність — покаже час. Надто вже часто закордонні візити наших керманичів супроводжують піднесені реляції, про які через рік–два навіть їхні автори воліють не згадувати — надто вже багато вони породжують очікувань і надто мало — конкретних результатів.

У Львові триває скандал навколо нового приміщення консульства Польщі. Будівельники вимагають грошей, які буцімто завинили їм польські дипломати, а поляки запевняють, що нічого не винні. У протистояння довелося втручатися навіть представникам Державної служби охорони, які взяли під свій «патронат» майже добудоване приміщення консулату на вулиці Івана Франка, 87. Адже дипломатична установа — це не лише кам’яна «коробка», а й складний механізм, нашпигований електронним устаткуванням, включно із системами «антипрослушки».

У радянських підручниках не писали про те, що південна частина нинішньої Брестської області в Білорусі деякий час входила до складу УНР. Тим паче що до мовного відродження в краї причетні офіцери петлюрівської армії. Однак збереглися свідчення тогочасного громадського діяча Берестейщини Тимоша Олесіюка: «Нашим найбільшим успіхом, перемогою ми вважаємо той факт, що з пари сотень курсантів, кожен із яких був дитиною російського панування, вдалося створити культурне середовище з українською мовою як інструментом міжлюдських зносин... Учительки заговорили в Бересті по–українськи, заспівали, радісно засміялися...У Бересті це зробили не ми, пани лектори, а півтора десятка «синьожупанізованих» учителів». Однак до вересня 1939 року Берестейщина перебувала у складі Польщі, а потім Сталін «прирізав» її до Білорусі.

Розповісти про 79–річну цілительку Дарину Плинько журналістку «УМ» попросила читачка нашої газети Тетяна Коваленко. Виявляється, у селі Байбузи Черкаського району живе талановита жінка, яка вже більше 30 років рятує людей від важких недуг: вставляє диски хребта, руками «видаляє» гулі на шиї, навіть складає кістки після переломів — так, що хворому залишається тільки поїхати до лікарні та накласти гіпс. Бува, не кожен травматолог так вправно збере «пазли» кісток, що утворилися після перелому, як це вдається народній цілительці. Тож не дивно, що до Дарини Плинько їдуть хворі не лише з України, а й з–за кордону. Журналістка «УМ» вирішила поїхати до жінки, наділеної таким талантом, і на власні очі побачити, як вона зцілює людей.

Не було б добра, так лихо допомогло. Це народне прислів’я стосується певним чином і колишнього монастиря отців Бернардинів, що в райцентрі Бережани Тернопільської області. Зведений у 1683 році бароковий костел святого Миколая з прибудованими до нього келіями, він потім частково перетворився і у фортифікаційну споруду, а після приходу радянської влади перестав діяти. Під час Другої світової там розташовувалася школа, відразу після війни — притулок–інтернат для сиріт. А вже в середині 50–х у будівлі оселили спеціальне профтех­училище для важких підлітків, яке поступово перетворилося у виправно–трудову колонію для неповнолітніх.

Як і очікувалося, перший вітчизняний трофей сезону 2010/2011 дістався головному клубу країни. Скласти серйозну конкуренцію «Соколу» на Кубку Федерації, що розігрувався в донецькому льодовому спорткомплексі «Лідер», не вдалося жодному з трьох опонентів. Закономірно, що приз найкращому гравцеві турніру і 2000 гривень винагороди отримав форвард «пернатих» Роман Малов. Утім 500 глядачів, які збиралися на трибунах, навряд чи шкодували про витрачений час, адже місцевий «Донбас» дав бій і столичним гостям, і бронзовому призеру з Харкова.

Масовий старт відбірної кампанії Євро–2012 минулої п’ятниці приніс кілька несподіваних результатів. Найгучнішим із них стала перемога збірної Білорусі над французами на «Стад де Франс». Суттєво змінений після ЧС–2010 склад «триколірних» провалив перший офіційний матч під орудою нового керманича Лорана Блана. Коли господарі думали про атаку, помилка в захисті призвела до голу новачка казанського «Рубіна» Сергія Кисляка, якому видав пас Глеб–молодший, В’ячеслав, що виступає в Китаї за «Шеньчжень». Учасником історичної перемоги «червоно–зелених» став захисник запорізького «Металурга» Ян Тігорєв (90 хв.).

Балансувати на межі прірви і туди не впасти — ризикована справа. Проте футболісти молодіжної збірної минулої п’ятниці обрали саме таку «розвагу». Для досягнення проміжної мети на шляху до фінальної частини Євро–2011 — виходу в «плей–оф» — підопічним Павла Яковенка було достатньо нічиєї з однолітками з Франції. «Звісно, ми знали, що наш головний конкурент, збірна Бельгії, розійшлася миром зі словенцями. Ми вже все порахували, але зрозуміло, що в рідних стінах прагнули здобути перемогу», — казав після матчу з «триколірними» захисник нашої команди Богдан Бутко з «Волині».

На заключному турнірі серії «Великого шолома–2010» наші співвітчизники продовжили сумну традицію, за якою вони переважно вибувають із розіграшу вже після перших семи днів двотижневих змагань. На нинішньому «Ю–Ес оупен» найдовше тримався Сергій Стаховський.