Круглий стіл, ініційований Міждержавним фондом гуманітарної співпраці країн–учасників СНД, зібрав у Театрі імені Лесі Українки делегатів семи пострадянських держав. Під час їхніх виступів на полишало відчуття того, що, незважаючи на окрему, вже майже двадцятирічну історію кожної країни, у нас є і завжди буде багато спільного. Хоча б те, що стосується проблем театральної справи — так точно.
Наприкінці літа найказковішим містом України стане Тернопіль — тут відбудеться перший Всеєвропейський фестиваль казкарів. Натхненники цього заходу — відомий казкар Сашко Лірник (Олексій Власюк) та начальник Управління культури і туризму міста бард Олександр Смик. «Цього року 28 серпня тернопільське Співоче поле святкуватиме 25–річчя. Тож ювілей почнемо відзначати з українських і європейських казкарів», — каже пан Смик. Програму тільки обговорюють, бюджет формують, але вже відомо, що на ролі казкарів запросять музикантів, політиків, спортсменів, які поміж читанням історій готуватимуть борщ просто неба і пригощатимуть ним діток. Приїдуть, звісно, й дитячі письменники. Запросять лялькові театри. Словом, все буде спрямовано на тандем «діти–казка».
Зустріч з одним із натхненників фестивалю стала для «УМ» приводом поцікавитися, що ж собою представлятиме з’їзд казкарів, й поговорити про значення казок у розвитку дитини й майбутньому нації.
Фільм «Червона шапочка» (Red Riding Hood), що вийшов у наш прокат, має обмеження «до 14 років» — і з цього варто виходити, якщо ви збиралися захопити на показ неповнолітнє чадо. Ні, загалом, там не так уже й страшно! Проте, повірте, неприємно, коли Гаррі Олдмен копирсається брудними руками у напівсирій печені, а за мить до цього вовкулака роздирав на шматки беззахисних селян. Утім усі ці криваві сцени не заважають «Червоній шапочці» залишити певне світле враження. І все це завдяки янголоподібній Аманді Сейфрід («Мамма Міа!», «Любий, Джоне», «Хлоя»), чий променистий погляд камера вихоплює щоп’ять хвилин.
Чи можливо в наші дні «відкрити» вітчизняного живописця ХХ століття? Та ще й такого, хто свого часу був головним художником військово–морського штабу Росії (раніше цю посаду обіймав Айвазовський)? Чиє ім’я російська преса згадувала поруч з іменем Шишкіна, а французька порівнювала його з імпресіоністами, головно з Камілем Піссарро?
Для критика знайомитися з дебютом невідомого автора — завжди підсвідома напруга: це ж ти витрачаєш час, коли міг би взятися до якогось досі не читаного класичного твору, скажімо, Шекспіра. А кинути невідому книжку на перших сторінках, якщо «не подобається» (як–то звичайному читачеві), не можеш: мусиш збагнути потенції та перспективи нового автора на літературному ринку. Така робота.
Ім’я нового глави УГКЦ до останньої миті Синод церкви тримав у таємниці. Український єпископат розкрив кадрову інтригу лише разом iз Ватиканом. Відтак 41–річний Святослав Шевчук, наймолодший серед 50 єпископів УГКЦ, який спершу, на думку оглядачів, навіть не входив у список претендентів, визначатиме розвиток цієї церкви найближчими десятиліттями.
Лише через тиждень відреагував на порушення Генпрокуратурою кримінальної справи стосовно колишнього Президента Кучми нинішній Президент Янукович. Подолавши хворобу ГРВІ в Україні, Віктор Федорович сказав, що не заздрить Леоніду Даниловичу вже здалеку — аж із Сінгапуру, де перебуває з візитом. Тоді як невиїзний Кучма вчора перед черговим допитом у слідчому Главку ГПУ, що на столичному Подолі, парирував слова свого наступника: мовляв, якби я був на місці Віктора Януковича, то також заявляв би про те, що порушена проти екс–Президента кримінальна справа не є політичною. Цікаво, що за весь цей час Данилович не телефонував Федоровичу. «Ви знаєте, в мене ніколи не було ініціативи першому зателефонувати Президентові, і не буде ніколи», — каже Кучма.
Останній тиждень березня подивував волинян двома неординарними подіями. Спочатку в селі Сьомаки, що неподалік Луцька, чоловіки вирішили зрізати півстолітній горіх. Коли дерево спиляли, на його зрізі проявився дивний малюнок, який нагадував обриси зображення Богоматері на іконах. Очевидці, яких чоловіки покликали подивитися, теж були вражені побаченим.
За неповні десять років перебування тимчасової місії ООН в охопленому війною автономному краї Косово (з 2008–го — самостійна держава) кінологічні операції там довіряли лише українцям, хоча поліцейські підрозділи формувалися з представників різних країн. Довіряли з упевненістю, що зброя і наркотики — альфа й омега тодішнього нелегального бізнесу в Косовi — не проникнуть хоча б через пункти контролю в аеропортах, на вокзалах та автодорогах. «Коли в албанських поліцейських з’явилися свої службові собаки, керівництво місії все одно вдавалося до наших послуг, — розповідає колишній миротворець, один із найавторитетніших прикарпатських кінологів Руслан Третяк. — Представники ООН завжди повторювали: «Зараз приїде Україна і точно скаже, все тут гаразд чи ні». І не було жодного випадку, аби ми щось проґавили».
