Сьомий конкурс ім. Сержа Лифаря, який проходив минулого тижня у Донецьку, завершився і назвав своїх переможців. Глядачі, що побували на виступах конкурсантів, представників 16 країн, отримали естетичне задоволення; місто, яке після багаторічної паузи відродило ці престижні змагання, — додаткові бали до свого іміджу; лауреати — дипломи і рекордні як для українського мистецького простору призові, а вітчизняне балетне мистецтво — об’єктивну картинку того, настільки солідно воно сьогодні виглядає в міжнародному масштабі.

Якщо проблеми Росії — це дурні й дороги, то України — політики й пияки. Саме таке бачення сучасного стану в нашій державі задекларували українські художники у своїх роботах, що виставлені в галереї «Майстерня» Центрального будинку художника. В експозиції представлено роботи десяти відомих художників–карикатуристів, які публікувалися в журналі «Перець». Так, Анатолій Гайно створив цілу серію «Лавочка», присвячену «непросихаючим алкоголікам».

Днями в Ужгороді презентували антологію словацької малої прози «Таїна», яка побачила світ у закарпатському видавництві «Тімпані». Упорядник і перекладач — голова Спілки українських письменників Словаччини Іван Яцканин. 50–річний літератор уже давно є своєрідним мостом між двома сусідніми народами. Торік словацькою мовою в його перекладах вийшла антологія українського оповідання «розстріляного Відродження» — «Місячний усміх», дві новели з якої навіть зачитали на словацькому радіо.

Хоч відтоді, як українці потрапили під радіаційний удар Чорнобиля, минуло вже чверть століття, медичні наслідки аварії на сумнозвісній атомній станції досі «квітнуть» буйним цвітом. Чорнобильська «спадщина» дотепер наздоганяє людей, які на момент аварії були дітьми, підлітками та отримали дозу радіоактивного йоду. Для когось із них діагноз «рак щитовидної залози» пролунав через рік після катастрофи, для когось — через два з лишком десятки років. І це, як попереджають спеціалісти, не межа. За науковим прогнозом, післядія «чорнобильського» йоду триватиме ще приблизно 10—15 років.

Якось на очі потрапила обкладинка шкільного зошита, яка дуже наочно дозволяє уявити навіть дітям, скільки на нашій голубій планеті питної води. Як гадаєте, якщо усі солоні води морів та океанів співставити з наповненою по вінця ванною, то з чим можна порівняти кількість прісних вод? Насправді все досить комфортно та продумано. Після ванни з сіллю доречно виглядає склянка з питною водою — це води поверхневих водойм, придатні до вживання. Води полярних шапок та гірських льодовиків наповнять відро, підземні прісні води — помістяться у невеличкому глечику. Однак для України ситуація з прісною водою виглядає трішки інакше. З відерця з льодом нам мало користі — дуже вже льодовики від нас далеко. Наших кілька краплин iз маленької склянки, на жаль, не такі вже й прозорі і чисті, а про смак годі й говорити. От і залишається тільки розраховувати на прохолодну та незабруднену водицю, що схована в глечику. Правда, якщо склянка iз водою завше під рукою — хоч зараз пий, то воду з глечика ще потрібно налити.

«Нам досить рідко випадає нагода одягти костюм та краватку. Тож хочеться подякувати організаторам за таку можливість», — своїми враженнями від церемонії «Герої спортивного року» ділився один із її лауреатів. Водночас переможець іншої номінації виказав думку, що ця подія організована не стільки для спортсменів, як для їхніх батьків, друзів, тренерів. Тож в останній день березня в Київському національному театрі оперети було людно, спостерігався аншлаг.

Після двотижневої паузи, впродовж якої національна збір­на перебувала в пошуках своєї гри та головного тренера, поновилися матчі української першості. Вочевидь, окремі футболісти добряче скучили за справжнім футболом, тож, як кажуть, рвали й метали на полі, в результаті чого вийшов досить цікавий та результативний тур.

У багатьох видах спорту наші дівчата часто–густо виступають успішніше, ніж представники сильної статі. І хоча у спортивній боротьбі українські чоловіки задніх аж ніяк не пасуть, але виступ жінок на континентальній першості в німецькому Дортмунді перевершив усі сподівання. Шкода лише, що цю феєрію не змогли побачити наші телеглядачі.

Цьогорічний чемпіонат України, до слова ювілейний — 20–й, зібрав у Харкові всю еліту нашого аматорського боксу. Така увага до турніру пояснюється тим, що саме тут формували команду на чемпіонат світу, який у вересні проведуть в Баку. В Азербайджані ж, крім власне медалей, розігруватимуть і путівки на літню Олімпіаду 2012 року. А вже потрапляння до олімпійської команди відкриває перед спортсменом великі перспективи.