В історії українського мистецтва білих плям більше, ніж досліджених сторінок. І на перший погляд, життя і творчість самодіяльної художниці із села Богданівка на Київщині Катерини Білокур — втішний приклад осмисленої історії: понад 150 публікацій про її художній світ. Але коли співробітники видавництва «Родовід» минулого року готували альбом Катерини Білокур, то зіткнулися з проблемою: в яку «папку» покласти творчість художниці. Сьогодні вже ясно, що це не наївний живопис — більше того, спеціалісти схильні порівнювати її буйні квіткові композиції з традиціями голландського натюрморту, знаходити перегуки з мексиканським артом, вбачати паралелі з традиційним китайським живописом. До мистецького офіціозу її теж не зарахуєш, хоч вона i мала квиток Спілки художників України, серйозні прижиттєві виставки, і роботи купували музеї. Тож минулого тижня в Музеї Івана Гончара на «круглому столі» «unknown file: КАТЕРИНА БІЛОКУР» дослідники, музейники, люди, які знали художницю, проговорювали... зміст майбутньої книжки про мисткиню, яка збирається зі спогадів, інтерв’ю–рефлексій із українськими митцями (цей розділ готує журналіст і літературознавець Ірина Славінська), мистецтвознавчих статей, листів Катерини Білокур, архівних малюнків і листів, раніше ніде не оприлюднених. Текстова книга (її вихід планується на червень 2011 року) — це продовження проекту «КАТЕРИНА БІЛОКУР у двох книгах» видавництва «Родовід», перша, альбомна — «КАТЕРИНА БІЛОКУР: мистецька заповідь» — вийшла у 2010 році.