На прем’єру вистави «На дні» Театру на Подолі я йшла, добре пам’ятаючи про всі стереотипи, пов’язані з Максимом Горьким — вони надійно записані на підкірку головного мозку кожного радянського школяра тодішня система освіти. Перебираючи в пам’яті революційну патетику письменника, на якій так наголошували вчителі російської літератури, намагалася вгадати, чим же керувався режисер Віталій Малахов, обираючи цей твір для постановки? (Горьким український театр, до речі, цікавиться украй рідко). Після перегляду вистави стало зрозуміло, що відповідь на це питання лежала на поверхні: режисер шанував письменника, який писав про Людину, співчував їй, переймався її душевним комфортом. Я навіть підозрюю, що іншого Горького Малахов і не знав: власне, і серед радянських школярів траплялися винятки, які, перш ніж повірити викладачеві, аналізували те, що він говорив...

Із Героєм України, відомим композитором, професором Євгеном Станковичем ми зустрічалися напередодні прем’єри його фольк–опери «Коли цвіте папороть», повна концертна версія якої прозвучала на закритті фестивалю «Музичні прем’єри сезону». За радянських часiв «Папороть» була заборонена. Так сталося, що своєї прем’єри опера Станковича чекала 34 роки.

«Коли грає гарний джаз — він ллється, його можна пити. Коли в джезві вариться кава — вона дихає, піниться, грає, її можна слухати», — так коротко і влучно охарактеризувало Музичне товариство НаУКМА свою нову iнiцiативу... Джаз–клуб Jazzva, нещодавно відкритий в НаУКМА, це мистецько–освітній проект, який тематично охоплює всі можливі стилі та площини культурного впливу джазового мистецтва.

Уже доводилося писати, що головний персонаж усіх творів Андрія Куркова — один і той самий архетип Колобка, який досі котився теперішнім часом від пригоди до пригоди. Понад десять років цей герой змагався — як Дон Кіхот із вітряками — з уламками пострадянського абсурду. Але на його шляху чимдалі більше траплялися такі «незалежні» потвори, поруч з якими соціалістичні динозаври — Вовк, Ведмідь і навіть Лисиця — просто відпочивали. В останніх книжках Куркова наш Колобок замислився: чи аж так варто було тікати від Діда з Бабою — нехай тоталітарних, але ж прогнозованих гарантів твоєї власної безвідповідальності? Словом, заностальгував. Або, як елегантно висловився критик Ігор Бондар–Терещенко, почалися «стрибання у гречку минулого» (Україна молода, 29.09.2010).

Перекритий із самого ранку центр Києва для автомобілістів, позапланові «корки» на головних автомагістралях — ці маленькі й невід’ємні штришки високих візитів змушують обговорювати їх і пересічних українців. Російський прем’єр–міністр Володимир Путін учора запізнився з прильотом на годину: замість 15.00 літак iз написом «Росія» приземлився о 16.10. Найцікавіше, що ВВП приїхав до нас після майже піврічної перерви, але радості від цієї події в офіційних осіб не так уже й багато — і тривала розлука не зробила її жаданішою. Загальний тон коментарів чиновників та провладних депутатів — доволі стриманий. Від ВВП очікують подарунків у вигляді знижки на газ і розуміють, що за неї доведеться платити. Причому традиційно: здачею активів.

Білорусь занурилася в жалобу за жертвами вибуху, який пролунав напередодні в столичному метро. Станом на вчора загинуло 12 та постраждало понад 200 осіб, 22 з них перебувають у лікарнях Мінська в тяжкому чи критичному стані.

Вибух, який правоохоронці класифікували як терористичний акт, пролунав у понеділок о 17.56 за місцевим часом на станції «Кастричніцкая» («Жовтнева») — єдиній пересадочній станції, яка з’єднує дві лінії Мінського метро. І обраний час пік, коли в метро було максимально людно, і те, що вибуховий пристрій потужністю, еквівалентною п’яти–семи кілограмам тротилу, було додатково начинено металевими кульками та іншими вражаючими елементами, свідчить: організатори теракту були фахівцями своєї «справи» і прагнули якомога більшої кількості жертв. Вибуховий механізм, розміщений у сумці під сидінням на пероні, спрацював, коли відчинилися двері останнього вагону потяга з боку мікрорайону Уруч’є. На місці вибуху утворилася вирва півтора метра завширшки та метр завглибшки.

Поки чиновники різного калібру займаються агітацією грядущої житлово–комунальної реформи й об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), там, де ці ОСББ уже створено, найманці б’ють мешканців, викидають на вулицю та погрожують журналістам.

У будинку на Вишняківській, 9, ОСББ примусово виселило вже другу родину зі службового житла. Слідом за двірником Валентиною Яровою (про неї «УМ» уже писала), речі якої виставили надвір у листопаді минулого року, черга дiйшла і до родини Сергія та Наталії Лучуків. Невідомі вирізали двері, виштовхали сина Богдана геть, викинули речі, а потім жорстоко побили главу сімейства. Вхiд до квартири Лучуків заблокували. ОСББ анонсує наступну атаку — на квартиру сім’ї слюсаря Мазура.

Минулого місяця Українському центру оцінювання якості освіти виповнилось п’ять років. Але «ювілейна» дата, до якої можна було б звітувати про успіхи, аж ніяк не втішає експертів. Більше того, вони заявляють, що впродовж останніх двох років Міністерство освіти цілеспрямовано зводить нанівець значення Зовнішнього незалежного оцінювання як механізму прозорого та рівного доступу до вищої освіти. Адже ті нововведення, які торік з’явилися в Правилах вступу до вищих навчальних закладів, цьогоріч були «вдосконалені». І саме вони створюють нерівні умови для абітурієнтів і зменшують рівень прозорості доступу до вищої освіти.

До святкування визволення міста від фашистських загарбників владна верхівка Одеси підійшла з усією відповідальністю. Відсвяткували яскраво, грандіозно, масштабно — як і належить місту–герою. Зокрема, до свята одесити підготували міжнародний військово–історичний фестиваль «За рідну Одесу», в рамках якого провели масштабну реконструкцію визволення Південної Пальміри. Свято вдалося б на славу, якби не казус. У переддень свята з ініціативи одеської влади у найбільш людних місцях Одеси — на зупинках громадського транспорту — з’явилися плакати на визвольну тематику, увінчані орденом «За відвагу». Як помітили уважні одесити, на цих плакатах поряд зі світлинами радянських воїнів–визволителів красуються знімки, датовані 1941 роком, із зображенням румунських окупантів.