Дев’ятикласник Андрій М. є фанатом відомої комп’ютерної гри «S.T.A.L.K.E.R». Після уроків у звичайній київській школі на Нивках він поспішає додому, де одразу поринає у віртуальний світ зони відчуження. Стріляючи по мутантах, що пересуваються центральною площею Прип’яті, з даху готелю «Полісся», він мріє й у реальному житті побувати у місті–примарі. «Бо хочу побачити, що в цій грі відповідає дійсності, а що ні», — пояснює «УМ» свою мотивацію 15–річний гравець. На шляху до мети в нього лише дві перепони — гроші та вік. Бо підліток бажає потрапити до зони легально, у складі туристичної групи. А це неможливо для неповнолітніх, до того ж вартість екстрим–туру «кусається»: від сотні до п’ятиста доларів iз людини, залежно від цінової політики фірми та чисельності групи.
Таких, як Андрій, — сотні, якщо не тисячі. Досягнувши повноліття, не кожен готовий викласти кругленьку суму за прес–тур до Чорнобиля. Тож окремі відчайдухи наважуються піти за «покликом Прип’яті» нелегально. Здавалося б, скільки того ризику? Головне — подолати паркан зони й відчути себе справжнім сталкером, а повернувшись звідти — хизуватись у всесвітньому павутинні власноруч зробленими знімками з Чорнобильської зони. Напередодні 25–ї річниці трагедії на ЧАЕС журналіст «УМ» укотре побував у зоні відчуження й на власні очі побачив, як організовано роботу правоохоронців, чиє завдання — ловити порушників.
