Позавчора ввечері у київському музеї Михайла Булгакова побувала Маргарита. Але не та. Солістка Віденської опери Вікторія Лук’янець виконала партію Фаустової Маргарити. Це була власна ініціатива зірки, каже директор музею Людмила Губіанурі. Вікна «будинку Турбіних» були відчинені, та й завдяки посилювальній техніці музичний спектакль «Фауст. Відображення», створений за мотивами опери Бойто «Мефістофель», слухав майже весь Андріївський узвіз. У 20–х роках минулого століття мешканці цього дому (і реальні, і книжкові) кохалися на опері (а режисер радянської кіноверсії «Білої гвардії» («Дні Турбіних») Володимир Басов нагородив поручика Мишлаєвського навіть комічно–надмірним захопленням оперним співом).

Є музиканти, котрi з перших хвилин виступу вмiють полонити серця особливою, емоцiйно насиченою манерою гри, глибиною розкриття авторського задуму, що в поєднаннi з дивовижною якiстю звуку та блискучою технiкою справляють незабутнє враження. До їх числа, безсумнiвно, належить i 39–рiчний український пiанiст Дмитро Суховiєнко. Його чудову гру вперше довелося почути восени 1994 року, коли Дмитро був ще студентом п’ятого курсу НМАУ iменi Чайковського, i вiдтодi я не пропускав жодної можливостi послухати його виступи. Нещодавно в Колонному залi iменi Миколи Лисенка Нацiональної фiлармонiї України з великим успiхом пройшов сольний концерт Дмитра Суховiєнка. До програми концерту, присвяченого 200–рiччю з дня народження Ференца Лiста, ввiйшли соната сi мiнор та 12 етюдiв трансцендентного виконавства. Ще нiхто нiколи в Українi не виступав iз такою неймовiрно складною в технiчному планi сольною програмою.

Дві туристки з якоїсь російськомовної країни вирішили сфоторграфуватись на тлі червоної доріжки. Щоправда, менш досвідчена вирішила, що знамениті Каннські сходи — це вхід у менший зал Дебюссі. Друга, досвідченіша або просто спострежливіша, повідомила: «За рогом я бачила таку саму штуку, але більшу».

Каннські старенькі, які вигулюють своїх песиків просто у центрі міста, невдоволені: транспорт перевантажений, на дорогах затори, в улюблених кнайпах — не продихнути. Перед Ппалацом фестивалів вишиковується поліція, пищать рамки металошукачів, утомлені дівчата перевіряють вміст кожної торбинки. Щоб пройти по набережній Круазетт, часом доводить проштовхуватися ліктями, а ще краще обирати для проходу бічні вулички. Перед входом до залу Люм’єр день і ніч чергують люди із парасольками та драбинками — мисливці на зірок та їхні автографи. Усе це означає, що у Каннах працює кінофестиваль.

Ще 10 років тому присутність чоловіка на пологах в Україні була вельми дискусійною темою. А сьогодні цим уже нікого не здивуєш. Пар, які хочуть народжувати разом, щодня більшає — як у приватних клініках, так і в державних пологових будинках, які перейшли на новітні перинатальні технології. І реакція медичного персоналу на присутність у пологовій залі «сторонніх осіб» (хоч батько — якраз не чужа людина для малюка) зараз більш позитивна, ніж колись. У більшості лікарень цього просто не забороняють. Хочете — не питання. А в деяких закладах (як, наприклад, у Житомирському пологовому будинку, до якого приїжджають народжувати з усієї України, ще й у чергу записуються) присутність тата при пологах ще й усіляко вітається. І грошей за це не вимагають. Якщо ж батько з певних причин не може чи не хоче цього зробити, лікарі радять майбутній мамі покликати сестру, бабусю, тітку, подружку, маму, свекруху чи когось іншого.

Стан, коли «після вчорашнього» розколюється голова, найзаповітнішою мрією стає ковток холодного розсолу, а про роботу гидко й думати, відомий багатьом із нас. Полюбляють зазирнути в чарку (або в кухоль із пивом) і британці. Згідно з проведеним в Об’єднаному Королівстві соціологічним опитуванням, загалом середньостатистичний мешканець країни проводить у стані похмілля понад п’ять років життя. «Найпродуктивнішим» у цьому сенсі виявився період від 21 до 38 років, коли британці страждають від наслідків посиденьок у пабі по 60 днів на рік. Від 38 до 46 років кількість похмільних днів зменшується до 45, а в людей старшого віку — до 23 днів на рік. У підсумку виходить 1926 змарнованих днів, або п’ять років і три з гаком місяці.

Цілий рік черкащани Надія та Анатолій Шитики не мають звістки від своєї 23–річної доньки. Ілона була студенткою Київського національного університету будівництва й архітектури. А потім поїхала продовжувати навчання у німецькому місті Брауншвейг. Там вона й зникла. Батьки переконані — її завербували інтернет–шахраї.

У Миколаєві жінки влаштували самосуд над співробітницею кадрового агентства «Гарант», що вже не перший рік видурювала в людей гроші. Шахрайку добряче потягали за волосся, а потім повалили на асфальт стусаном під зад. Цікаво, що бійку затіяла... сама ж постраждала, але сили виявилися нерівними: розлючені жінки разом від душі віддухопелили шахрайку! Тепер учасники бійки дають свідчення в центральному райвідділку міліції Миколаєва.

Днів із 20 тому в Донецьку на проспекті Миру, біля одного із закладів громадського харчування, на диво всім донеччанам та гостям шахтарської столиці з’явився співробітник Державтоінспекції, який iз ласкавою посмішкою запрошував перехожих відвідати кав’ярню. За задумом господарів і за сумісництвом авторів ідеї «привітного даішника», залізобетонна скульптура висотою 1 метр 80 сантиметрів та вагою близько 700 кілограмiв мала символізувати «даішника, що розкаявся у власних гріхах».

Ця письмова заява до Гадяцького райвідділу міліції «тягла» на повідомлення про грабунок. За словами 31–річного потерпілого, в одному з барів міста у нього відкрито відібрав мобільний телефон його знайомий. Однак невдовзі оперативникам довелося вносити у таку версію злочину суттєві «поправки». Як з’ясувалося, того вечора двоє згаданих чоловіків справді відпочивали у барі. Коли ж закінчилися гроші на випивку та закуску, один із них задля продовження «банкету» віддав у заставу свій мобільник. А вже після застілля перед ним постало непросте питаннячко: як повернути, по суті, «пропитий» телефон? Тоді й вигадав «грабіжницьку» версію. При цьому розрахунок був не лише на те, що спожитий у барі алкоголь «вивітрить» із пам’яті знайомого деталі того відпочинку. Набагато суттєвішою заявнику видавалася інша обставина: потенційний «грабіжник» якраз перебував під слідством за іншою, цілком реальною, справою. Тож останній, щоб не мати обтяжуючого «доважку» криміналу, за логікою лже–потерпілого, мав від нього просто «відкупитися»...

Передостанній тур переніс відповіді на три незакриті питання щодо підсумків чемпіонату на наступні вихідні. І таки лишається певна інтрига стосовно того, хто фінішує третім, хто здобуде останню путівку до Ліги Європи та хто посяде нещасливе 15–те місце. Але так уже повелося в Україні, що в останньому турі беруть гору зазвичай саме ті, кому це більше потрібно. «Металіст» має забезпечити шосту поспіль «бронзу» перемогою в Києві над «Оболонню», тоді як конкуренти з «Дніпра» силкуватимуться обіграти на «Донбас–арені» «Шахтар» і матимуть якісь сподівання на осічку слобожанців. «Ворсклі» для збереження шостої позиції, що дає перепустку в Лігу Європи, потрібно у Львові бодай зіграти внічию. Тоді не матиме значення, чи виграє «Таврія» в «Севастополя». Найгірша ж ситуація в «Іллічівця» — суперником азовців у суботу в Києві буде «Динамо». Тож уже тепер очевидно, що в першу лігу разом із Запоріжжям опускається ще один металургійний клуб — із Маріуполя.