Зворушливі історії про дітей, незалежно від того, вихідцями якої країни вони є, завжди вражають. І не кожен готовий до жорстокої правди про те, як живуть чужі люди, як гинуть від бомб і терактів, від голоду і страшних хвороб. Для мужніх українців днями в столичному кінотеатрі «Київ» відбувся прем'єрний показ фільму «Всі невидимі діти», в якому сім найталановитіших режисерів з Китаю, США, Бразилії, Сербії i Чорногорії, Англії, Італії розповідають про своїх маленьких знедолених співвітчизників, що їх байдуже суспільство намагається не помічати. Вперше на широкому екрані ця кінострічка з'явилася у вересні 2005 року на Венеціанському кінофестивалі. З того часу покази відбуваються у багатьох куточках світу, а гроші, отримані від продажу квитків, передаються міжнародній організації ЮНІСЕФ та Всесвітній програмі продовольства ООН.

Учора франківці розпочали свій 87-сезон. Традиційно, виставою «Украдене щастя». Яка у рік 150-річчя Івана Франка звучала ще символічніше, ніж завжди. Хоча шанували і ще шануватимуть свого патрона-ювіляра франківці не одним лише «Украденим щастям», яке, до речі, в репертуарі театру вже понад півстоліття. (Першу версію п'єси Франка ставив ще Гнат Юра, а друга, Данченка-Ступки, була зіграна понад триста разів). Події «на тему» розпочалися ще до офіційного старту сезону 2006—2007: днями театр повернувся з гастролей у Львові, присвячених 750-річному ювілею міста та 150-річчю Франка, які Богдан Ступка назвав «шикарними». Возили «Украдене щастя», «Увертюру до побачення», «Каїн» та інші вистави, які у Львові змогли побачити далеко не всі бажаючі — сотні львів'ян змушені були картати себе за неоперативність, тупцюючи біля таблички «Усі квитки продані». І шкодувати, що про зустріч зі своїми колишніми земляками — Ступкою, Кадировою та іншими теперішніми франківцями — вони могли хіба що почитати в газетах.

Телескопи зачохлені, повітряні кулі здуті, книги наполовину розкуплені, салют відгримів. Майже півтисячна армія (чекали десь на сотню менше) письменників, видавців, критиків, журналістів, торговців книжками і просто фанів не без жалю спакувала валізи. Останні відверто поважчали від літературних новинок та призів із подарунками. Цього року Харків, як ніколи, був прихильним саме до гостей. Усі три «Золотих кадуцеї», так само як і гран-прі фестивалю — «Філософський камінь», успішно покинули межі України.

Якийсь час тому на інтернет-сайтах (особливо столичних) можна було побачити заголовки на кшталт: «Пирогів у небезпеці». Iшлося не про чергову пожежу, яка могла б винищити відомий київський музей народної архiтектури та побуту. Iшлося про інше — незаконну забудову прилеглих до скансену земель. Ситуацію вирішила дослідити «Україна молода». I дещо нам вдалося дізнатися, хоча головне питання — хто саме підбирається до Пирогова — наразі лишилось без відповіді.

Одного разу хтось встане вранці, підійде до вікна і скаже собі, товаришеві чи дружині (тільки поодинокі дружини кажуть чоловікам таке, бо жінкам, така вже в них природа, важче відмовитися від усталеного побуту.) «Дивися, по них можна перевіряти годинник... Вісім сорок п'ять — пік їхньої міграції... Неначе гірський потік». — «Хто?» — «Представники міністерств та відьомств. Початок робочого дня». — «То й що з того». — «Кожної осені їх все більшає, хто б що не казав». — «То що з того». — «А ввечері буде відлив, і не варто буде виходити на вулицю. Зметуть». — «То й що тобі з того? Буде неврожайний рік, то приєднаєшся залюбки до них»...

— Пане Сергію, на прес-конференції з нагоди старту проекту «Книжки незалежного 15-річчя, які вплинули на український світ», ви говорили, що готові побачити серед результатів опитування зовсім не ті книжки, які «треба» читати? Що це значить?
— В інтелектуальній літературі, в гуманітаристиці є різні категорії книжок. Найбільш вартісні ті, які прокладають новий шлях, які дійсно становлять подію, внаслідок якої змінюються якісь культурні ситуації, розсуваються горизонти розуміння, виникають нові ідеї. Це категорія найбільшого креативного потенціалу — такі книжки сміливо можна називати «найкращими».

Аби завчасу виявити небажані патології гуманітарного розвитку, культурне тіло нації потребує діагностики так само, як людині потрібні регулярні профілактичні медичні огляди (коли не щороку, то раз на п'ять років — конче). П'ятирічні плани (і обов'язковий аналіз їх виконання) не були винаходом радянської системи — це запозичення досвіду західного середньострокового планування, яке зазвичай збігається з каденцією головного обранця, президента чи прем'єра. В новій Україні жоден уряд не відбув своєї п'ятирічки — що ж дивуватися занедбаному здоров'ю нашої економіки. У тому числі й економіки культурної, до якої належить книжковий ринок.

Олена Вінницька гримнула дверима в гримерній колективу ВІА «Гра» і почала сольну кар'єру. Ну важко, звичайно, повірити, що її пісні так одразу взяли і посiли перші сходинки хіт-парадів... Але, спілкуючись із нею, навіть не виникає сумнівів у тому, що майбутнє у цієї співачки справді перспективне і багатообіцяюче (як для Вінницької, так і для українського шоу-бізнесу). На осінь заплановане благодійне турне, кошти від якого підуть на рахунки інтернатів, а також рок-фест для жіночих колективів. Тим часом Олена пише нові тексти і... вчиться дайвінгу. Що ніяк не заважає Вінницькій планувати третє відео з третього альбому — на пісню «Одиночество» з жовтим листям і картатими пледами. Побачимо, що придумає цього разу команда співачки, але, здається, сидіти і плакати в кліпі Олена не збирається.

Кирила Чуприніна на Кубку світу з «Ігор горців», які щойно закінчилися в Шотландії, оголошували не інакше як «представника найсильнішої нації» світу, адже за кілька днів до вильоту на північ Британії Кирило здобув цей титул у складі української команди на богатирських змаганнях у столиці нашої держави. І киянин, якому першим довелося відстоювати високе звання за кордоном, не розчарував гордих шотландців, вигравши Кубок світу з їхнього національного різновиду богатирських ігор на їхній же землі в Авіморі.