Список-результат номінації «Обрії» найбільше, либонь, віддзеркалює проблемність сучасного українського суспільства. Не дивно: тут репрезентована адаптаційна література — книжки, які допомагають успішно соціалізуватися. Серед семи видань, визнаних читачами найважливішими, — п'ять заторкують мовні проблеми. Це вельми тривожний симптом, бо за нормальних умов нація звертає мало уваги на свою мову — це як повітря, якого не помічаєш, поки тобі його не перекриють. Леся Ставицька (книжки котрої також у «чудовій сімці») поставила цій анемії діагноз: «Інформативна незабезпеченість українського слова».

«Вас, дєвушка, шо-то не устраіваєт?» — продавщиця з київської Петрівки суворо зсунула брови, спочатку неправильно зрозумівши моє белькотіння «Ой, а що це у вас — Дженіфер Лопес? А це — Брітні Спірз? А де... гм... Анна Ярославна французька, як вона сама про себе рідною кирилицею накреслила — «Регіна»? Чи якась інша відома феміна — тільки наша, українська?!» Коли ж усі непорозуміння були усунуті, ми розсталися з тьотею Сашею найліпшими приятельками: я пояснила їй, що збираю школярські зошити для колекції, і мене цікавлять їхні обкладинки найрізноманітнішого штибу (але Вінні-Пухів прошу мені більше не пропонувати — їх та інших мультяшних почвар маю вже досить). Моя нова знайома, напаковуючи мені торбинку з зошитами, тільки кивала головою: мовляв, клієнт, який платить гроші, завжди правий, хай які б там у нього не були заскоки...

27 вересня Кабмін заслухає звіти регіонів про готовність до зими. В робочому порядку уряд неодноразово і різко висловлював низку претензій на адресу запорізької влади: борги за спожитий газ лише накопичуються (нині регіон «мінусує» на 42,6 млн., що становить майже десять відсотків загальноукраїнського боргу перед ДК «Газ України»); водопровідні та каналізаційні мережі готові наполовину; багато невиконаного також на котельних, яких на Запоріжжі 115.

Зворушливі історії про дітей, незалежно від того, вихідцями якої країни вони є, завжди вражають. І не кожен готовий до жорстокої правди про те, як живуть чужі люди, як гинуть від бомб і терактів, від голоду і страшних хвороб. Для мужніх українців днями в столичному кінотеатрі «Київ» відбувся прем'єрний показ фільму «Всі невидимі діти», в якому сім найталановитіших режисерів з Китаю, США, Бразилії, Сербії i Чорногорії, Англії, Італії розповідають про своїх маленьких знедолених співвітчизників, що їх байдуже суспільство намагається не помічати. Вперше на широкому екрані ця кінострічка з'явилася у вересні 2005 року на Венеціанському кінофестивалі. З того часу покази відбуваються у багатьох куточках світу, а гроші, отримані від продажу квитків, передаються міжнародній організації ЮНІСЕФ та Всесвітній програмі продовольства ООН.

Учора франківці розпочали свій 87-сезон. Традиційно, виставою «Украдене щастя». Яка у рік 150-річчя Івана Франка звучала ще символічніше, ніж завжди. Хоча шанували і ще шануватимуть свого патрона-ювіляра франківці не одним лише «Украденим щастям», яке, до речі, в репертуарі театру вже понад півстоліття. (Першу версію п'єси Франка ставив ще Гнат Юра, а друга, Данченка-Ступки, була зіграна понад триста разів). Події «на тему» розпочалися ще до офіційного старту сезону 2006—2007: днями театр повернувся з гастролей у Львові, присвячених 750-річному ювілею міста та 150-річчю Франка, які Богдан Ступка назвав «шикарними». Возили «Украдене щастя», «Увертюру до побачення», «Каїн» та інші вистави, які у Львові змогли побачити далеко не всі бажаючі — сотні львів'ян змушені були картати себе за неоперативність, тупцюючи біля таблички «Усі квитки продані». І шкодувати, що про зустріч зі своїми колишніми земляками — Ступкою, Кадировою та іншими теперішніми франківцями — вони могли хіба що почитати в газетах.

Телескопи зачохлені, повітряні кулі здуті, книги наполовину розкуплені, салют відгримів. Майже півтисячна армія (чекали десь на сотню менше) письменників, видавців, критиків, журналістів, торговців книжками і просто фанів не без жалю спакувала валізи. Останні відверто поважчали від літературних новинок та призів із подарунками. Цього року Харків, як ніколи, був прихильним саме до гостей. Усі три «Золотих кадуцеї», так само як і гран-прі фестивалю — «Філософський камінь», успішно покинули межі України.

Якийсь час тому на інтернет-сайтах (особливо столичних) можна було побачити заголовки на кшталт: «Пирогів у небезпеці». Iшлося не про чергову пожежу, яка могла б винищити відомий київський музей народної архiтектури та побуту. Iшлося про інше — незаконну забудову прилеглих до скансену земель. Ситуацію вирішила дослідити «Україна молода». I дещо нам вдалося дізнатися, хоча головне питання — хто саме підбирається до Пирогова — наразі лишилось без відповіді.

Одного разу хтось встане вранці, підійде до вікна і скаже собі, товаришеві чи дружині (тільки поодинокі дружини кажуть чоловікам таке, бо жінкам, така вже в них природа, важче відмовитися від усталеного побуту.) «Дивися, по них можна перевіряти годинник... Вісім сорок п'ять — пік їхньої міграції... Неначе гірський потік». — «Хто?» — «Представники міністерств та відьомств. Початок робочого дня». — «То й що з того». — «Кожної осені їх все більшає, хто б що не казав». — «То що з того». — «А ввечері буде відлив, і не варто буде виходити на вулицю. Зметуть». — «То й що тобі з того? Буде неврожайний рік, то приєднаєшся залюбки до них»...

— Пане Сергію, на прес-конференції з нагоди старту проекту «Книжки незалежного 15-річчя, які вплинули на український світ», ви говорили, що готові побачити серед результатів опитування зовсім не ті книжки, які «треба» читати? Що це значить?
— В інтелектуальній літературі, в гуманітаристиці є різні категорії книжок. Найбільш вартісні ті, які прокладають новий шлях, які дійсно становлять подію, внаслідок якої змінюються якісь культурні ситуації, розсуваються горизонти розуміння, виникають нові ідеї. Це категорія найбільшого креативного потенціалу — такі книжки сміливо можна називати «найкращими».