Якщо ви потрапите до Відня восени, вас на кожному кроці переслідуватимуть три «ш»: шніцель, штрудель, штурм! Якщо в іншу пору року, тоді останнє — а це ніяка не атака, а сезонний напій — замінить інше «ш»: шоколадні цукерки «Моцарт».

Починаючи із цієї осені, українці ще на один крок наблизилися до цивілізації: усі бажаючі зможуть відчути себе гурманами у малобюджетний спосіб. Два десятки фешенебельних закладів харчування у Львові та Києві протягом двох тижнів пропонуватимуть відвідувачам меню від власних шеф–кухарів за доступною ціною. У Львові з 14 по 28 листопада , а у Києві з 21 листопада по 5 грудня обід із трьох страв коштуватиме 145 гривень, із чотирьох та келихом вина — 195 гривень. Щоправда, насолодитися фірмовими наїдками під час Ресторанних сезонів можна буде з 11–ї ранку до 19–ї вечора. Які саме ресторани беруть участь у цьому сезоні, можна дізнатися з мережі Facebook та на сайті www.bestrest.in.ua. Звідти ж буде й інформація про меню та форми подачі страв. Зазвичай береться базовий принцип: готувати з місцевих сезонних продуктів, використовуючи палітру різноманітних кухонь: від національної та домашньої — до високої авторської та страв кращих світових стандартів.

Завтра розпочинається чотириденна експертна сесія ХІІІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року» (під час книжкового ярмарку «Медвін»). Тринадцятий рік поспіль знані критики, письменники, історики, філософи, журналісти й навіть народні депутати оцінюють річний видавничий асортимент і визначають книжки, що стали культурологічною подією сезону. Про вплив рейтинґу на літературний процес та читацький вибір говорять експерти:

Юрій Володарський, книжковий оглядач журналу «ШО»;

Сергій Грабар, письменник, остання книжка — «Ремінісценції» (К.: Український письменник, 2011);

Юрій Круліковський, галерист, директор Фонду сприяння розвитку мистецтв.

Двадцять років — перший значний ювілей України як держави, що вкотре постала незалежною. Здавалося б, немає кращої нагоди для цілорічного святкування. Та рік минає, а ювілейні урочистості запам’яталися хіба що столичною сутичкою з міліцією 24 серпня.

Цього року гурт «Арія» був одним із найактивніших ньюзмейкерів серед російських рок–команд. На зміну екс–солісту «Арії» Артуру Бєркуту (який у грудні вже сольно співатиме в Україні) прийшов Михайло Житняков. «Робота над альбомом, який ми писали декілька років, зайшла у глухий кут, він був би гіршим від попередніх, тому ми вирішили розійтися з Артуром Бєркутом», — пояснює трансформацію гурту гітарист Володимир Холстінін. Сам Михайло Житняков розповів про свій прихід до складу «арійців» так: «Я познайомився з гуртом після участі в музичному проекті Маргарити Пушкіної «Династия посвящённых». Потім Маргарита Анатоліївна поділилася враженнями про мене з Віталієм Дубініним (бас–гітаристом «Арії», — Авт.) . Після ми спілкувалися протягом двох років. А цього року Віталій запропонував співпрацю з «Арією». Новоспечений «арієць» спокійно реагує, коли його порівнюють із попередніми фронтменами Валерієм Кіпєловим й Артуром Бєркутом, мовляв, «тоді розумієш, що досягнув певного рівня».

«У наших казках завжди так було — добро сильніше за зло». Цей рядок із пісні «Колискова» запорізької молодої команди «Крапка» міг би стати епіграфом до всієї творчості колективу. Дебютний альбом цього симпатичного тріо недаремно названо «Живий». Передусім диск, нещодавно зафіксований у місцевій Music Band Studio, дає абсолютно вичерпне і повне уявлення про живий концерт групи. Тому, хто має вуха, тут нічого не треба пояснювати, оскільки і саме звучання гурту, і стиль, і відповідні месиджі, що линуть десятками, не вимагають додаткових коментарів. Утім вони просто варті уваги. Отже, маємо акустичний концертний виступ із вкрапленнями електрогітари і саксофона на тлі вельми непересічних текстів. Решта інструментів, що звучать, це вишукана фольклорна екзотика, де питомо українські народні інструменти: коза–дуда, окарина, бандура, сопілка, дримба, вони спокійно уживаються із джембе, дарбукою, шейкером і маракасами.

Подія, яку планували як сольний концерт українського барда–клавішника Сергія Шишкіна, насправді перетворилася у масштабнішу імпрезу. П’ятого листопада у столичному клубі «Андеґраунд мюзік–хол» музикант не просто відгукнувся на ностальгійні настрої київських меломанів, пов’язані з осінньою порою, він задумав і блискуче втілив у життя ідею міні–фестивалю співаної поезії з акцентом саме на босанову, в якому взяли участь відомі гурти та виконавці. Так, справжній майстер–клас босанови продемонстрував Дмитро Добрий–Вечір та його група «Вій». Також своє бачення цього вишуканого стилю показали Євген Їжак–Романенко і «ТаРута» та дует «Запаска» під проводом лідера групи «Пропала грамота» Павла Нечитайла. Всі музиканти пройнялися месиджами головного генератора акції і створили справжнє свято незалежної авторської музики.

Укотре проблема існування української мови як державної випливає на перший план у незалежній Україні. Попри те, що переважна більшість російськомовного населення толерантна до питань відродження мови Тараса Шевченка, останнім часом невелика група політиканів намагається нав’язати українцям тезу про необхідність запровадження «другої офіційної». При цьому чомусь не згадують, що за часів комуністичного режиму фактична двомовність означала вторинність української. І коли в нас не було власної держави і закріпленої норми в Конституції про державну мову, будь–якого громадянина прислужники режиму могли запроторити у в’язницю, позбавити роботи, піддати політичному переслідуванню за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі.

В одному експозиційному просторі цієї виставки поєдналися предмети народного ткацтва та сімейні фотографії. Рядна, так добре відомі старшим поколінням, зіткані рядок за рядком. А на них — давні родинні фото — ряди родів людських.