Без даху над головою ризикують залишитися чоловіча хорова капела імені Ревуцького та відоме дитяче видавництво «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА». Таку невеселу перспективу готують для них сусіди по будинку, що розташований у центрі Києва за адресою: вул. Басейна, 1/2. ТОВ «Тригліф», яке займає перший поверх споруди, вирішило на півметра підняти власну стелю. За рахунок... приміщень поверхом вище, де працює капела iм. Ревуцького. Точніше, працювала... Оскільки шанувальники високих стель прорізали дірку в підлозі репетиційної зали колективу. У результаті чого приміщення, яке, до речі, занесене до «Зводу пам’яток історії та культури України», визнали аварійним. Хористів же відправили у відпустку, яка невідомо коли закінчиться. А вчора услід за музикантами на вулиці опинилися і їхні інструменти та меблі...

Учора православні відзначали день святого великомученика Димитрiя Солунського. А напередодні в Україну з Греції привезли часточку його мощів. Як повідомляє офіційний сайт Української православної церкви, до 19 листопада християнська святиня перебуватиме в Свято–Успенській Києво–Печерській лаврі, а надалі помандрує центральними та східними регіонами країни. У грудні поклонитися мощам зможуть мешканці Західної України.

Коли вчора на Бессарабці в Києві насильно виселяли Державну академічну чоловічу хорову капелу України ім. Ревуцького й пробували проводити якісь «ремонтні дії», що загрожували приміщенню видавництва «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА», у тому ж районі — десь за 500 метрів — відбувалися пристрасті навколо ще однієї «книжкової теми» — виселення книгарні «Сяйво» й відкриття муніципального «Міського магазину». У приміщенні за адресою Червоноармійська, 6 мало не побили адвоката «Сяйва» Олега Короля. «Олег Король і заступник директора книгарні Алла Решетнікова прибули туди, щоб дати коментар каналу TVi, і помітили, що на книгарні висить нова вивіска — не «Муніципальна книгарня», а «Сяйво». Вони зайшли в книгарню, Король намагався новопризначеній директорці пані Волковій продемонструвати витяги, що дають підставу на роботу в книгарні колективу «Сяйва». До нього підійшов чоловік 40—45 років і безцеремонно викинув його на вулицю, завдавши незначних тілесних ушкоджень. Після того як приїхала міліція, чоловік пояснив, що жодного стосунку до книгарні не має. Тепер збираються знімати побої», — повідомила вчора «УМ» прес–секретар «Сяйва» Юлія Валова.

Для тих, хто ревно захищає право російської мови стати в Україні другою офіційною, буде дуже корисним ознайомитися з даними аналітичного огляду «Становище української мови в Україні в 2011 році». Його сьогодні — з нагоди Дня української писемності та мови — презентує в Києві рух «Простір свободи», чиї волонтери за підтримки інтернет–видання «Тексти» працювали над дослідженням.

На місці язичницьких поховань і решток фундаментів Десятинної церкви у Києві, швидше за все, таки візьмуться будувати новий храм. І влада вже навіть не вдається до демонстративної відкритості у цьому питанні. Після того як конкурс проектів «музеєфікації та консервації» території, оголошений головою КМДА Поповим, спочатку здискредитував себе скандалом навколо лічильної комісії, а потім «нічиєю» двох взаємовиключних проектів, правляча верхівка вирішила йти іншим шляхом — через Верховну Раду.

Парламентська більшість відмовилася підтримувати законопроект «НУНС» про збереження об’єкта культурної спадщини «Місто Володимира — дитинець давнього Києва з фундаментами Десятинної церкви». А згодом «регіонал» Юрій Мірошниченко став усіляко заштовхувати в суспільну свідомість ідею, викладену у його законопроекті — «Про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві». І це попри те, що проти такого «відродження» висловилися архітектори: і головний столичний — Сергій Целовальник, — і близька до Януковича Лариса Скорик, і археологи, що проводили останні розкопки, і громадськість, що виходить на «Марші захисників Києва». Їхня мотивація проста: не можна відбудувати храм, не маючи свідчень, які б давали повне уявлення про його вигляд (таких просто не збереглося). А найактивніше переконує в необхідності «відбудови» Десятинної для своїх служб всюдисущий Московський патріархат.

«УМ» ознайомилася із зареєстрованим проектом Юрія Мірошниченка та його останніми коментарями й поясненнями до нього, намагаючись знайти серед того раціональне зерно.

На овечих фермах зараз — гаряча пора. І це не дивно, адже кінець жовтня—початок листопада якнайкращий час для продажу овець на м’ясо чи шкури. «Взагалі–то, — розповідає «УМ» Мирон Комарницький, власник господарства, розташованого в селі Комарники Турківського району Львівської області, — у жовтні ми ще мали стригти овець. Але оскільки погода раптово зіпсувалась і стовпчик термометра опустився надто низько, ми вирішили не стригти овечок. А от продати закупівельникам кілька баранчиків і засолити кілька шкур — якраз найкращий час».

Такого висновку дійшли астрологи та нумерологи щодо двох «особливих» дат з ідентичними цифрами години, хвилини, дня, місяця та року. Наступна (після 12 грудня 2012–го) «симетрична» дата повториться більш ніж через сто років, а саме о 21:12 вечора 21 грудня 2112 року. І більше, з огляду на 24–годинну систему відліку часу, симетрії хвилина–година–день–місяць–рік за наявного літочислення ніколи не станеться.

Відтепер військовослужбовці двох авіачастин, дислокованих в обласному центрі Прикарпаття, які до призову в Збройні сили України вважали себе сумлінними християнами, матимуть змогу задовольняти свої духовні потреби, не виходячи за ворота КПП. Це стало можливим завдяки ініціативі їхніх ровесників у рясах — вихованців ІваноФранківської духовної семінарії УГКЦ, котрі взялися реалізувати меморандум про проведення душпастирської діяльності, підписаний між представниками Міноборони та основних конфесій, діючих в Україні.

Урочистості з цієї нагоди за участю керівників обласної та місцевої влади, представників громадськості відбулися у селі Мар’янівка Гребінківського району. Саме тут, на колишньому хуторі Убєжище (так перейменував родове гніздо Гребінчин Яр батько майбутнього письменника — відставний штабротмістер Малоросійського кавалерійського полку) у сім’ї дрібного поміщика 2 лютого 1812 року (за новим стилем) народився Євген Гребінка. Після навчання у Ніжинському ліцеї за прикладом багатьох вихідців із дворянських родин він поїхав на державну службу до столиці тодішньої Російської імперії — Петербурга. Однак, на відміну від земляків, які вирушали туди винятково «на лови щастя і чинів» та прагнули якнайшвидше забути власне провінційне коріння, молодий поет, прозаїк, байкар, критик не лише завжди пам’ятав свою малу батьківщину, а й став фундатором своєрідної «могутньої купки» українських літераторів і митців у Петербурзі.