«У наших казках завжди так було — добро сильніше за зло». Цей рядок із пісні «Колискова» запорізької молодої команди «Крапка» міг би стати епіграфом до всієї творчості колективу. Дебютний альбом цього симпатичного тріо недаремно названо «Живий». Передусім диск, нещодавно зафіксований у місцевій Music Band Studio, дає абсолютно вичерпне і повне уявлення про живий концерт групи. Тому, хто має вуха, тут нічого не треба пояснювати, оскільки і саме звучання гурту, і стиль, і відповідні месиджі, що линуть десятками, не вимагають додаткових коментарів. Утім вони просто варті уваги. Отже, маємо акустичний концертний виступ із вкрапленнями електрогітари і саксофона на тлі вельми непересічних текстів. Решта інструментів, що звучать, це вишукана фольклорна екзотика, де питомо українські народні інструменти: коза–дуда, окарина, бандура, сопілка, дримба, вони спокійно уживаються із джембе, дарбукою, шейкером і маракасами.
Колоритне розмаїття, утворене десятками інструментів з усього світу, насправді ніяк не заважає донесенню до слухача поетично сформульованих смислів. Самі музиканти ідентифікують свій стиль як етно–хіп–хоп, але «Крапка» жодним чином не уподібнюється «класикам» українського хіп–хопу «Тартаку» або «ТНМК», адже, попри молодість, гурт має яскраве творче обличчя. Поваги також заслуговує прагнення поєднати у цілісну музичну тканину такі стилі, як world music та хіп–хоп. Увесь матеріал диска можна поділити на три категорії: а) епічні або героїчні пісні («Повстанці», «Супергерої», «Останній характерник»), б) гумористично–сатиричні пісні («Антиалкогольна», «Адепти ТБ», «Люди–машини»), в) лірично–романтичні («Колискова», «Я–українець», «Небо», «Мята–рута»).
Гурт «Крапка», створений у Запоріжжі у 2009–му, формують троє мультиінструменталістів — Тарас Білка, Дмитро Чугаєвський і Тарас Василенко. Усі троє не лише активно заангажовані у музичне життя рідного міста, вони прагнуть визнання на території всієї країни. Тож цього року розпочалося інтенсивне концертне життя — із всеукраїнського туру, присвяченого виходу дебютника «Живий». Протягом місяця «Крапка» грала на клубних сценах у 20 великих містах країни, отримавши таким чином і нових прихильників, і такий необхідний досвід роботи із слухачем–глядачем. Найгарячіше музикантів приймали у клубах «Сто доріг» у Полтаві та «Мармуляда» у Івано–Франківську. Серед найбільших імпрез, де брали участь, — фест «Тарас Бульба» у Дубно (там вони стали дипломантами) та «Джаз–Коктебель». Паралельно лідер команди Тарас Білка працює як журналіст на місцевому телебаченні, створює модернові поезії, бере участь у поетичних фестивалях, колекціонує екзотичні музичні інструменти, частину з яких виробляє власними руками. Найголовніше — гурт створює своєю творчістю надзвичайно позитивні вібрації. Диск «Живий» точно нікого не залишить байдужим.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
