Візит Миколи Азарова у п’ятницю став для мешканців Львова неприємною несподіванкою. Через приїзд Прем’єра на дорогах утворилися затори. А біля ринку «Шувар» утворився великий натовп людей, яких незрозуміло чого не пускали на тротуар...
Близько десяти тисяч людей цієї суботи взяли участь у великому мітингу, організованому партією «Фронт змін» на Михайлівській площі столиці. Сам мітинг став кульмінацією великої акції «Україна проти Януковича». «Фронтовикам» вдалося у стислі терміни зібрати понад мільйон підписів проти чинного Президента (зрозуміло, що висловити своє «тепле» ставлення до Януковича встигли далеко не всі охочі). Автографи обурених людей організатори поки що не передаватимуть Банковій, щоб не наражати людей на ризик тиску з боку репресивної машини влади. Адже чимало підписантів залишали з власної ініціативи свої адреси та номери телефонів. І це при тому, що під час акції в деяких регіонах збирачів підписів затримували і навіть били. Тож усі підписи за відставку Президента обов’язково передадуть в останній день перебування Януковича при владі. І цей день може настати значно раніше, ніж він собі уявляє. А поки що на Банкову віднесли резолюцію мітингу — таку собі «чорну мітку» усій нинішній владі.
У попередньому складі Державної Думи партія Путіна–Медведєва «Єдина Росія» мала 315 iз 450 мандатів, у нинішньому, помітно втративши, вона отримує лише 238. Для прийняття законів конституційного значення «єдиноросам» доведеться входити в коаліцію з кимось з інших переможців недільних виборів — тих партій, що й дотепер були представлені у нижній палаті парламенту: КПРФ, «ліберальних демократів» Жириновського та «Справедливої Росії». Втрата кількадесяти мандатів є внутрішньо важливою, та не більше. Владний моноліт Росії похитнувся хіба що на міліметр, а для глиби таких колосальних розмірів це нічого не значить.
Після церемонії жеребкування фінальної частини Євро–2012 частина футболістів збірної України, їхні дружини, колеги з клубів та прихильниці перемістилися до внутрішнього двору НСК «Олімпійський». Тут відбувалося After–Draw party, організоване «Українським тижнем моди».
У Центрі сучасного мистецтва М17 чолов’яга у карамельно–рожевому костюмі і кросівках із смужками в пастельних тонах читав лекцію про те, що цифровий світ нині став цікавіший за реальний. Це був всесвітньо відомий промисловий дизайнер Карім Рашид, який надав форму, фактуру, обриси, колір понад 2500 тисячам предметів — від ноутбука до посуду, від фурнітури до меблів, від годинника до сільнички, створив десятки інтер’єрів, отримав понад 25 найголовніших дизайнерських премій. За його словами, 10 років тому тільки одному американцю з 10 приходило в голову купити на Різдво якусь технологічну штуку в подарунок, тепер 9/10 американців кладуть своїм близьким під ялинку гаджети. На останньому Франкфуртському книжковому ярмарку німецькі «гаджетознавці» прогнозували, що новинка — ігрова консоль Nintendo 3DS, яка не потребує 3D–окулярів, буде головним хітом різдвяних продажів. Ігнорувати той факт, що гаджети полонили світ, можна, робити вигляд, що такої тенденції не існує, — уже ні.
85–річну Владилену Кокіну мені пощастило застати у Жовтих Водах. Її в рідному місті побачити не так і просто. От і цього разу вже наступного дня Владилена Яківна вже вирушала на змагання до Харкова — 34–й турнір у нинішньому році. А загалом у рік ювілею вона постановила для себе взяти старт щонайменше у 35 забігах, встновивши своєрідний рекорд.
Проте й без того пані Кокіна є феноменом. Сама вона запевняє, що не лише в Україні, а й у Росії, Білорусі та Молдові не знайдеш активних бігунів її віку. Поглянувши на паспортні дані учасників, скажімо, легкоатлетичного Кубка України в Ялті, який проходив 15–16 жовтня, я пересвідчився наочно: після Кокіної найстарший мав лише 66.
Твори Любка Дереша перекладені російською, польською, італійською, сербською, німецькою мовами й користуються неабияким попитом у закордонного читача. Завдяки цьому останні роки Любко Дереш живе за рахунок своєї письменницької творчості, має можливість подорожувати, а відтак спростовує усталену думку, що з літератури не проживеш. За неперевіреними чутками, в Єгипті Любко Дереш не лише написав нову книжку, а й одружився.
Раніше, спілкуючись із молодим письменником, журналісти полюбляли говорити про його шанувальниць, плагіат, публічність і містику. Все це відійшло у минуле, як і усталений образ письменника–вундеркінда, який свій перший роман «Культ» написав ще у школі. За останні п’ять років (а саме стільки часу минуло після виходу останнього роману Дереша «Трохи пітьми, або На краю світу») не було такого навкололітературного блоґу, на якому б не обговорювали три нагальні питання: чому Любко Дереш не видає свою нову книжку, що з ним трапилося і куди він зник? Сподіваємося, це інтерв’ю, записане «УМ» не без допомоги електронної пошти, заспокоїть усіх Любкових шанувальниць і шанувальників.
«Україна IN ROCK» — шоста книжка багаторічного автора «УМ» Олександра Євтушенка. До цього були «Зірки Червоної Рути», «100 альбомів з України. Вибрана дискографія», рок–енциклопедія «Легенди химерного краю», «Обличчя музики. Творчі портрети українських зірок», монографія «Кому вниз: Музика Високого Духу». Нова робота Євтушенка теж заслуговує на статус енциклопедії, зазначив днями на презентації видання незалежний продюсер Олександр Снідалов, адже в ній автор спробував всеохопно розповісти читачеві про таке молоде явище, як український рок. Книжка схожа на мозаїку: в ній є і аналіз музичних напрямів, і авторські есе, присвячені актуальним подіям і проблемам, і фотогалерея українських рок–гуртів. «Я завжди вважав, що музичний оглядач — це не просто людина, яка послухала платівку і написала їй якийсь панегірик чи дифірамб, — розповів на презентації колега Євтушенка Юрко Зелений. — Музичний оглядач має дати оцінку цій платівці, вписати її в якісь суспільні перебіги, порівняти з іншими культурами, вийти за межі цієї платівки і подивитися на цілий зріз, на процеси. Сашко Євтушенко однозначно прив’язаний до України, він проукраїнський музичний оглядач».
Серед тенденцій досить консервативного вітчизняного телебачення з’явилася ледь помітна широкому загалу зацікавленість серйозним жанром для тих, хто і перед екраном телевізора продовжує думати, — документальними проектами.
