Готувати стало простіше, готувати стало веселіше: якщо з тобою на кухні є ноутбук — 50 відсотків успіху забезпечено. Інтернет кишить тисячами рецептів із «покроковими» фотографіями усіх етапів роботи — від того, якими кубиками нарізати цибулю, до кінцевого кольору запіканки і консистенції соусу. Хочеш наочнішого прикладу — будь ласка, відео, де шеф–кухар чи проста господиня готують у тебе на очах потрібну страву, розказують і показують. Наприклад, м’ясо по–китайськи у кисло–солодкому соусі я досі готую під відеокерівництвом китайського кухаря, а овочеве рагу від Тетяни Толстої — у супроводі Youtube.

Дві попередні книжки Миколи Рябчука були діагностичні. У «Саді Меттерніха» (Л.: Класика, 2008) він порівнював ідейно–соціальні ландшафти сучасної Європи з нашим «російсько–східнослов’янським православним неосовєтизмом». В «Улюбленому пістолеті пані Сімпсон» (К.: К.І.С., 2009) — з’ясовував параметри нинішньої української «шантажистської держави». А в новій — «Постколоніальний синдром. Спостереження» (К.: К.І.С., 2011) — замислюється: чому усе це досі триває?

Шанувальники гурту «Спайс гьорлз» уже й не сподівалися, що їхні улюблениці знову виступлять разом. Нагадаємо, найуспішніша дівчача поп–група розпалася 2000 року — всі її учасниці зайнялися сольною кар’єрою. У 2007 році «перчена» п’ятірка ненадовго возз’єдналася, щоб успішно «відкатати» світове турне. Востаннє на одній сцені їх можна було побачити в Торонто на початку 2008–го. Тоді дівчата запевняли, що хоч їм і весело «згадати молодість», відроджувати групу вони не збираються. Але «завжди раді знову зібратися разом, якщо випаде нагода».

Незвичайна маніфестація відбулася в Індії, в місті Калькутта. У ній взяли участь 485 дітей, загримованих під Махатму Ганді. Як повідомляє газета «Дейлі мейл», це були хлопчики віком від десяти до шістнадцяти років, і вбралися вони відповідно — у біле кхаді, шматок грубого полотна. Також на багатьох хлопцях були круглі окуляри, символічні вуса та шапочки тілесного кольору, аби зобразити лисину, як у Ганді.

Поки бабуся набирала есемеску: «Петрику, добре поводься в садку», Петя закінчив ПТУ і відсидів.

На початку 2012 року полиці музичних магазинів поповнилися новим українським продуктом: видавництво «Країна мрій» презентувало студійний альбом Ніни Матвієнко. На диску «Всякому городу нрав і права» — пісні XVI—XVIII ст., епохи гетьманської доби, або українського бароко. Запис нового альбому проходив у київському музеї Івана Гончара, а подальша робота над диском — у профільних студіях Києва та Нью–Йорка, продюсером альбому виступив багатогранний Олег Скрипка.

Тексти до цієї збірки писалися протягом 30 років, і поки вони, наче «червоне сухе», вигравали для однойменної передачі на радіо «Свобода», емігрантський світ повнився відповідними зразками літератури. Отже, за той час, коли автор «Винарень», радянський дисидент, поет і публіцист Ігор Померанцев дегустував біля мікрофона свої враження з численних мандрівок алкогольними столицями світу, були опубліковані такі споріднені за еміграційним жанром книжки, як «Їдло» Лева Лосева і «Російська кухня у вигнанні» Вайля та Геніса. Утім для автора «Винарень» приватна світобудова пов’язана не з гастрономією, а з бакалією жанру. «Для мене досвід еміграції, — якось значив він, — це відкриття світу в його розмаїтті. Свобода подорожей — абсолютно конкретна свобода. Для мене особисто це було пов’язано з відкриттям винної культури — одним із головних відкриттів, зроблених завдяки еміграції».

У розпал зимового сезону представники літніх видів спорту також не байдикують. Адже вже за півроку відбудуться Олімпійські ігри в Лондоні, і готуватися до них, зрозуміло, треба заздалегідь. Українські легкоатлети поновили тренування ще наприкінці осені, а в січні вже пробують сили на офіційних змаганнях у приміщеннях. Минулого уїк–енду в спорткомплексі об’єднання «Мотор–Січ» у Запоріжжі провели традиційний Кубок України.

Рік тому головний тренер національної збірної з шорт–треку Віктор Харламов в інтерв’ю «Україні молодій» сказав, що «великі» ковзани в Україні померли, а головне завдання профільної федерації — підтримувати реноме вітчизняних ковзанів на міжнародній арені через шорт–трек. Наші шорт–трековики, на відміну від своїх колег — «великих» ковзанярів, мають місця для тренувань, без особливих проблем поміщаючись на ковзанках у «коробках». Щоправда, «житлову площу» вони щоразу ділять iз фігуристами та хокеїстами, і такі недоліки підготовки позначаються на результатах. Хоча виконанню міжнародних нормативів для участі в турнірах «на Європі» це не заважає.