Усе актуальнішою стає пісня «Піккардійської терції» про трамвай, який повезе туди, де зелена трава та асфальту нема. А ще краще кудись на дикий берег Дніпра, де б рибка плюскалася, молочко з пінкою наливали, медом із першотрав пригощали, коня запрягали, в очеретяній хаті ночувати запрошували. У перерві між раюванням зеленого туризму для екзотики можна було б гайнути углиб промисловості, наприклад, у кар’єр поблизу Комсомольська, де руду видобувають, а золото викидають. Якщо набридла будь–яка метушня і не хочеться ні морозива, ні пива, тоді є незаселені острови, куди козаки «на пенсії» причалювали. Одним словом, Полтавщина в цьому плані підходить на всі смаки і забаганки.

Пересічному громадянину Ганс Крістіан Андерсен відомий передусім як автор казок, з якими входило в життя не одне покоління. А от якби він їх не писав — чи знав би про нього світ? Жителі Скандинавії переконливо стверджують: «Так!». І в Данії, і в інших країнах досі читають вірші, романи, драми, дорожні нотатки, що вийшли з–під пера вдумливого спостерігача за життям, і вважають його літературним класиком. Навіть сам Андерсен теж довго ставився до своїх казок як до розваг на дозвіллі і тільки тоді, коли вони раптом набули популярності, почав активніше розробляти цей жанр, який і став вершиною творчості.

Мальовниче Тернопілля з його швидкоплинними річками, каскадами водоспадів, древніми фортецями, замками та храмами, а також одним із природних чудес України — Дністровським каньйоном, неможливо повноцінно оглянути за три дні. Особливо, якщо подорожуєш пішки. Одначе наш триденний маршрут південно–західною частиною Тернопілля дозволив побачити наймальовничіші місця цього регіону, розташовані на берегах Дніпра та інших річок регіону...

Потрапити у Венецію — місто каналів, старовини і романтики — хоч раз у житті мріяв кожен. Але коли випадає нагода відвідати Сереніссіму («Найсвітлішу», як називали Венеціанську республіку), чимало туристів чомусь ігнорують принади сусідніх із нею острівців, зосереджуючи увагу передусім на площі Сан–Марко, мосту Ріальто й інших всесвітньо відомих «картинках». А дарма. Бо коли від кількості туристів, крізь які не проштовхнутися на вузьких містках, від величі Гранд–каналу та інших окрас Венеції запаморочиться голова, саме час поблукати між могилами великих на острові–цвинтарі Сан–Мікеле чи повалятися на пляжах Лідо. А ще варто доповнити враження після велично–помпезної Венеції, побувавши в яскравій різнокольоровій казці — на острові Бурано.

Кажуть, коли режисери італійської кіноверсії пригод Пінноккіо шукали місце для зйомок, то, потрапивши на Бурано, довго не вагалися: навіщо створювати дорогі декорації, якщо тут усе готове! І справді, складно повірити, що акуратні будиночки, розфарбовані всіма кольорами веселки, — не макет, а житло справжніх людей. Місцеві мешканці тільки посміюються, втішені, що свого часу придумали вдалий спосіб привабити туристів. Яскраві барви фасадів стали для рибальського містечка основним джерелом доходу.

Луганськ важко назвати портовим містом: тут не те що порту — миршавенького причалу не побачиш. І моря навіть із найвищої точки міста не видко. Зате тут живуть мореплавці, завжди готові до нових походів. І якщо їм щось і може завадити, то хіба що економічна криза. Саме через неї минулий рік було втрачено для нових морських подвигів.

Зовсім недавно рівнянин Максим Кідрук круто змінив своє життя: із зразкового студента–аспіранта перетворився на подорожуючого письменника. Спочатку він здійснив свою приголомшливу мрію, відвідавши Мексику («УМ» писала про цю подорож) і все побачене виклав на папері. Минулого року книга мандрівної прози Максима Кідрука «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії» отримала премію на конкурсі «Коронація слова–2009». Ця перемога остаточно переконала хлопця у тому, що він — на правильному шляху... Нещодавно Максим повернувся з мандрівки Бразилією, відчувши контрасти безмежних джунглів та океанських курортів, екстрим дикої природи та безмір місцевого криміналу. Адже для поїздки вибрав найвіддаленішу місцину цієї країни.

Ця неперевершеної краси засніжена вершина з часу свого першого підкорення Хансом Меєром у 1889 році збагатилася численними пригодами і обросла легендами. До гори–символу, гори–випробування, літературної «героїні» одного з оповідань Ернеста Хемінгуея їдуть з усього світу: помилуватися, оцінити, спробувати піднятися на вищу точку африканського континенту. А зваба й справді неабияка. Як найвища у світі вершина, що стоїть окремо, а не «розчиняється» в гірському масиві, її видно за сотні кілометрів. «Кілі» — як її лаконічно, по–панібратськи називають претенденти–підкорювачі — входить в престижну для альпіністів і гірських туристів програму «сім вершин світу», яку за певної фізичної підготовки і акліматизації можна здолати без спеціального технічного спорядження.

А височіє гора на півночі Танзанії. Розташована на південь від екватора, ця країна приваблює своїм своєрідним географічним положенням, тропічним екваторіальним кліматом, багатством флори і фауни, численними кавовими плантаціями арабіки, робусти і справжніми банановими лісами. Населення країни сягає майже 37 млн. і репрезентує в основному африканські племена банту, масаі, маконде та інш. Офіційними тут визнано дві мови — суахілі і англійську (на острові Занзібар поширена ще й арабська).

...Ліс несподівано розступився, і авто зупинилося перед аркою кам’яної брами. Над брамою — гостроверха декоративна башточка. Поруч — двоповерховий будинок сторожі з вузькими стрілчастими віконцями, із зубчатими стінами та крутосхилим дахом. На нашу радість ворота виявилися прочиненими, чим ми і скористалися. І відразу ніби потрапили у середньовіччя. Посеред обнесеного муром двору — велична будівля з високими восьмикутними зубчатими вежами, з готичними вікнами та численними димарями. Справжній англійський замок! Здається, ще мить — і затрублять герольди, скликаючи лицарів на турнір.

Вирішили відпочити в зимових Карпатах, але хочете не лиж, а чогось оригінального? «УМ» поцікавилась, чи є спеціальні пропозиції відпочинку у місцевих турфірм.

«Клієнт стає вимогливішим, його уже не вразиш яремчанським водоспадом, — каже Олег Сорохтей, керівник фірми–туроператора «До Карпат!». — Тому останнім часом почастішали замовлення на ексклюзивні маршрути, розроблені за бажанням туриста. Люди приїжджають кататися на лижах, але хочуть не лише екстриму, а й пізнавально–розважальних програм. Тому тут попит сам сформував пропозицію, і ми почали розробляти авторські туристичні програми».

На цьому місці мала бути розповідь про подорож країнами, що на півдні Африки. Повернувшись із Мексики, наша група мандрівників вирішила, що саме туди проляже наступний маршрут, і доручила генератору наших вояжів Михайлу розробити план. Однак, коли я розглядав карту Замбії, шукаючи там знаменитий водоспад Вікторія, електронною поштою надійшла програма туру, і я з подивом виявив, що наш маршрут змінено «на кілька градусів південної довготи». У графіку стояли міста Австралії і Нової Зеландії. «Зрештою, вважатиму це подарунком долі», — вирішив я.