Сьогодні в моді все «натуральне» або «природне» — кому яка назва більш імпонує. Ніби з-під землі вигулькують «бабусі Нюри» з диво-травичками, що допомагають від усіх захворювань, які тільки існують на планеті. От і виникла своєрідна «пастка» для хворих, що надають перевагу саме рідненьким лікарським травам, а не заморським лікам з фантастичними назвами. Як відрізнити справжню лікувальну траву від «бовтанки»?

Читачі «УМ», мабуть, пам'ятають публікацію «Цілителі або винищувачі» із головою Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини Міністерства охорони здоров'я України Тетяною Гарник, де порушувалася проблема шарлатанів від народної медицини. Герой іншої публікації, лікар-фітотерапевт Андрій Шевчук, доводив, що лікарем-травником, приміром, треба тільки народитись, а вивчитись, якщо не маєш таланту — важко. Але тема все ще спірна. Про те, чи важко вивчитись на лікаря-нетрадиційника — ми запитали у лікаря народної і нетрадиційної медицини, члена Професійної асоціації гомеопатів, випускника медичного інституту Української асоціації народної медицини Романа Антюхова. Наша розмова почалася з питання дещо передбачуваного...

Шквал дзвінків з усіх куточків України викликала публікація «України молодої» від 17 березня поточного року «До Апеннін киянка не доїхала. Унікальну для України операцію жінці зробили у Запоріжжі». Що й підтвердило актуальність освоєного запорізькими медиками способу лікування онкохворих.

На білий гриб схожі гірчак неїстівний і боровик пурпуровий. М'якуші у них білі, а як розріжеш — рожевіють. Крім того, гірчак має гіркий смак, а боровик — неприємний запах. У справжньої лисички шапочка однакового кольору, а у несправжьої — знизу яскравіша, ніж зверху. Неїстівна сироїжка має яскраво-червону шапку, а їстівна — різні відтінки жовтого кольору. У неїстівного опенька шапочка дуже яскрава, а в їстівного — ні. На підосичник схожий сатанинський гриб, у якого шапка світло-коричнева або біло-сіра, низ її — червонуватий, м'якуш білий, але при переломлюванні спочатку червоніє, згодом синіє.

Непересічна постать не тільки в українській, а й у світовій медицині, Олександр Шалімов став легендою. Автор більше 830 наукових праць та 112 винаходів, він створив в Україні два науково-дослідних інститути — у Харкові і Києві, виховав цілу школу хірургів. Так сталося, що коли ми з'явилися на порозі його затишного обійстя у Києві, де він живе разом з дружиною Сусанною Миколаївною, академік Шалімов відкрив двері нам сам. Світило медичної науки був по-домашньому у тренувальних штанях — він-бо щойно повернувся з поїздки до одного з районних центрів Київщини, де фонд Шалімова разом з УНП проводили благодійну акцію. Олександр Олексійович, попри досить-таки пізню годину, охоче погодився розказати «УМ» про головні віхи своєї незвичайної біографії та життєві принципи.

Подібні виїзди столичних лікарів до сільських та віддалених районів країни академік Шалімов, один із творців сучасної української хірургічної школи, засновник двох інститутів — Харківського загальної і невідкладної хірургії та Київського хірургії і трансплантології, практикує давно, ще з 1970 років. Востаннє з групою фахівців він об'їхав всю Україну у 1997 році. Але з тих пір з різних причин не було можливості поновити цю традицію. Навіть коли згідно з указом Президента України був створений фонд академіка Шалімова, такі виїзди не відновилися. І от, за організаційного сприяння Української народної партії, яка називає себе «незламною опорою Віктора Ющенка», фонду Шалімова нарешті вдалося відновити багаторічну благочинну акцію «Із серцем до серця». «Народники» організували для фонду сучасну діагностичну апаратуру. А колектив висококваліфікованих лікарів разом з місцевими медиками забезпечив можливість обстеження мешканців віддалених міст і селищ України.

Британські вчені першими в Європі отримали дозвіл на виконання терапевтичного клонування з використанням людських ембріонів, повідомила 11 серпня Бі-Бі-Сі. Відповідна урядова організація Human Fertilisation and Embryology Authority («Бюро у справах людського запліднення та ембріології»), яка здійснює нагляд за дотриманням етичних засад у біологічних науках, видала першу ліцензію на клонування групі генетиків на чолі з Міодрагом Стойковичем, які займаються дослідницькою роботою в університеті англійського міста Ньюкасл. Група спеціалізується на вивченні та розробці нових медичних препаратів для лікування діабету та хвороб Паркінсона і Альцгеймера. Як зазначає Бі-Бі-Сі, це доволі суперечливе рішення може відкрити нову еру в дослідженнях медпрепаратів для лікування багатьох інших хвороб.

Відділення тимпанопластики, тобто мікрохірургічних операцій у вусі, є складовою частиною слуховідновного центру, який у 1978 році збудували на кошти, надані товариством глухих. Саме тут проводять найскладніші й найсучасніші операції з відновлення барабанної перетинки, слухових кісточок і навіть із вживлення штучного, електронного, вуха. Більшість втручань отохірурги здійснюють за допомогою потужних мікроскопів німецького виробництва, тому що слухові кісточки людини дуже дрібні. «Ми відновлюємо барабанну перетинку, звукопровідний механізм середнього вуха, тобто втрачені слухові кісточки, і таким чином можемо покращити чи відновити слух людині», — розповідає провідний співробітник відділення тимпанопластики, доктор медичних наук Олег Борисенко.

У кімнаті дев'ятнадцятирічної Ганни Харченко з Черкас чимало картин, на яких зображено коней. І на письмовому столі стоїть фото, на якому щаслива й усміхнена Аня — верхи на симпатичному конику. Для дівчини, яка активно займалася кінним спортом, ці тварини — найулюбленіші у світі. «Їх не любити неможливо», — каже вона.

Документальний фільм «Маленький принц» — про життя дітей, що перебувають разом зі своїми батьками в дитячому відділенні Інституту онкології Академії медичних наук України та в пансіонаті при лікарні, не залишила байдужими його нечисленних глядачів, більшість яких були журналістами. Діти, які страждають від такої страшної хвороби, іноді не можуть повернутися додому через те, що в багатьох iз них домівки продані з метою оплати дорогого лікування. Та найстрашніше те, що у такому ніжному віці вони в більшості своїй усвідомлюють власну приреченість.