Рятуючись від путінських ракет, ми з дружиною пристали на запрошення старшої доньки та на її ж фінансову допомогу і прибули до столиці Шотландії – Единбурга.

17 листопада 1943 року вiйськовий комендант Києва генерал-лейтенант Мартиросян перебував у пригнiченому настрої.

На привокзальнiй площi до мене кинулася жiнка з мегафоном у руках:

Зараз уже важко сказати, звiдки прийшла ця приголомшлива новина. Знаю одне: першими дiзналися про все ми, журналiсти.

Знайомство з Ізраїлем розпочалося на борту «Боїнга» авiакомпанiї «Ель-Аль»:

Вiдкрив поштову скриньку i витяг папiрець iз такою пропозицiєю: «Колекцiонер київської старовини купить дорого медаль «1500 рокiв Києву». Далi — низка телефонiв.

У листопадi 1988 року газета «Молодь України» надрукувала на першiй шпальтi мою досить велику статтю пiд назвою «Бачу себе поруч з вами». Стаття була присвячена президенту Академiї наук України Борису Патону i приурочена до його сiмдесятирiччя.

Коли провiдний актор Одеського театру оперети Михайло Водяний вживався у роль свого тезки Мишка Япончика, то вiдчув гостру потребу порадитися з таким знатним одеситом, як Леонiд Утьосов.

На початку тридцятих рокiв безрадiсне напiвголодне життя радянських людей ознаменувалося яскравою неординарною подiєю: на екрани країни вийшов звуковий художнiй фiльм «Чапаєв».

«Нiмецькi вiйська ввiйшли в Київ 19 серпня 1941 року. І того ж дня на Бессарабцi вони почали грабувати магазини, а головне — затримували євреїв, жорстоко били й вiдвозили кудись на вантажiвках.