3 жовтня вже два роки поспіль відбувається спеціальна музична вечірка, що стала справжнім святом для численних прихильників української рок–музики, адже саме цього дня народився знаменитий лідер–вокаліст незрівняних «Братів Гадюкіних» Сергій «Кузя» Кузьмiнський зі Львова.

Днями у столичному Будинку архітектора стартувала виставка сучасної карикатури відомого київського клубу «Архігум», під дахом якого зібралися найкращі художники–сатирики. Цього року «Архігуму» виповнилося 30 років, тож ювілейна виставка, ясна річ, стала особливою. Зібралися всі, хто протягом трьох десятиліть були причетні до клубу, а їхні роботи можна побачити не лише у виставковій експозиції, а й у великому ювілейному альбомі «Архігум: 1983—2013», — це малюнки Юрія Кособукіна, Анатолія Казанського, Сергія Боборикіна, Сергія Алєєва, Анатолія Васильєва, Володимира Васьковцева, Юрія Головченка, Євгена Григор’єва, Олександра Євтушенка, Володимира Казаневського, Віктора Кудіна, Ігоря Лук’янченка, Олега Смаля. У розкішному каталозі також знаходимо роботи багаторічних друзів київських карикатуристів iз Росії — Віктора Богорада і Василя Олександрова з Санкт–Петербурга, Ігоря Смірнова і Сергія Тюніна з Москви.

Серед багатьох нині сущих в Україні етно–рокових гуртів є лише одна формація, мелос якої великою мірою є уявним... Ідеться про великий концептуальний експеримент, мета якого — реконструкція звучання давньоукраїнського фольклору. Оскільки не збереглося жодних оригінальних зразків живої музики тієї сивої давнини, залишається лише один шлях — власне інтуїтивне прозріння духовної культури тієї епохи. Втім учасники київського гурту «Воанергес» (у перекладі з біблійного першоджерела «сини грому») пішли іще далі — пропоновані ними архаїчні форми вони нанизують на цілком сучасні ритми арт–року. Що характерно, музика «синів грому» спирається на власні авторські тексти, іноді написані старослов’янською мовою, а по суті в них фігурують справжні реалії і мотиви нашого часу.

Позавчора у Національній філармонії відбувся великий сольний концерт легендарного українського колективу — ансамблю «Кобза–оригінал», присвячений 65–річчю з дня народження незмінного лідер–вокаліста Валерія Вітера. Головною родзинкою музичної програми стало, звісно ж, фірмове багатоголосся гурту. Сама ж програма була побудована так, аби наочно відобразити всі ключові речі за 40 років існування колективу. На концертi виступила Нiна Матвiєнко, а також народний дитячий танцювальний ансамбль «Нюанс», у якому танцює маленька дочка Валерія Вітера — Діана.

Гурт «Кому вниз» — найсамобутніше і найяскравіше явище сучасної української сцени. Різка соціальна сатира, напружене драматичне звучання, гарячий клімат неприйняття суспільної фальші, помножені на громоподібний голос Андрія Середи, вигідно вирізняли команду з–поміж інших рок–гуртів. Знаменитий рок–маніфест «Суботів» на вірш Тараса Шевченка, покладений на музику Андрієм Середою, зустрічали стоячи так, ніби звучить національний гімн. «Суботів» став піснею–символом «Червоної Рути». Самобутність музичного саунду не була подарована згори — це був результат напруженої роботи музикантів. Вони не зрадили собі, не були конформістами навіть у найтяжчі для команди часи. Із самого початку Андрій відігравав роль головного генератора ідей.

Команда демонструє широкий спектр впливів — від хард–року до фольклорно–електронних та готично–індустріальних мотивів. Хлопці довели: українська класика і загалом українська тема органічно вписується в лади та форми модерного мистецтва. «Кому Вниз» виступає як репрезентатор національної культури найвищого виконавського рівня. Вони звучать по–різному, але завжди переконливо і потужно. Важливим є те, що вони ніколи не пристосовувалися до існуючої в шоу–бізнесі системи координат і завжди рухалися власним шляхом. Вони посідають унікальну нішу свідомих нон–конформістів, у якій ніхто не зміг втриматися такий тривалий час.

Те, як мистецтво перетворюється на саме життя, я збагнув, роками спостерігаючи за творчістю Валерія Голейка, типового представника мистецького андеграунду столиці. 30 років тому Валерію випало стати основоположником цілого мистецького напряму — тральфреалізму, який нині має численних послідовників.

Легендарний фестиваль «Рок–н–рол таврійський» постав із попелу й забуття та днями вже вдруге після відродження порадував своїх прихильників. Численна публіка заповнила всі вільні місця на концертному майданчику в Новій Каховці.

Лейбл «Наш формат» видав другий альбом молодої етно–хіп–хоп–формації із Запоріжжя «Крапка». Альбом має назву «Хрестики й нулі».

На відміну від дебютного релізу «Живий», що був ніби концертною версією виступів групи, заснованої 2009 року, новий, справді ретельно записаний на гарній студії альбом за всіма показниками стоїть на порядок вище від першої спроби заявити про свою творчість світові. Передусім його вирізняє неудавана відкритість усім явним і неявним викликам нашої такої суперечливої доби, чітка продуманість месиджів, концептуальність і, головне, вишуканий смак. Велику роль відіграла і якість запису, драматургія вибудови треків. Як результат — вималювався головний посил авторів диску.

Отже, саме новий альбом і став приводом для нашої зустрічі з Тарасом Білкою — фронтменом і головним генератором ідей нетривіальної групи «Крапка».

Один iз найвідоміших європейських лейблів «Андромеда» (Краків, Польща) видав доволі незвичний для цієї компанії диск під рубрикою «Легенди українського року». Це — збірка найкращих творів справжнього ветерана вітчизняної рок–сцени, гурту «Вій», «Колискова для лялькових немовлят». До виходу цього альбому долучився давній приятель «Вія», директор Театру української традиції «Дзеркало» Віталій Петранюк. Основу компіляції становлять композиції з двох останніх номерних альбомів групи «Хата скраю села», (2004) та «Йшов я небом» (2010).

Подія, на яку протягом років очікувала просунута і втаємничена частина столичної богемної спільноти, нарешті відбулася. Йдеться про живу презентацію–перформанс 28 травня на Замковій горі, що на київському Подолі, щойно виданого двотомника «Книга книг». Автор цього роману — Олексій Олександров, незмінний лідер культової столичної world–music–формації Er.J.orchestra. Свій фантасмагоричний роман Олексій почав писати усередині 80–х. Інтерес до «Книги книг» тільки зростав, і люди, зрештою, зрозуміли, що роман — не що інше, як гімн його величності історичному Києву. «Це роман про глобус Києва», — примруживши око, любить повторювати Олексій.