Фiлософiя року

Один iз найвідоміших європейських лейблів «Андромеда» (Краків, Польща) видав доволі незвичний для цієї компанії диск під рубрикою «Легенди українського року». Це — збірка найкращих творів справжнього ветерана вітчизняної рок–сцени, гурту «Вій», «Колискова для лялькових немовлят». До виходу цього альбому долучився давній приятель «Вія», директор Театру української традиції «Дзеркало» Віталій Петранюк. Основу компіляції становлять композиції з двох останніх номерних альбомів групи «Хата скраю села», (2004) та «Йшов я небом» (2010). Незважаючи на те, що востаннє група відвідувала Польщу з концертами ще на початку 90–х (тоді ж лейбл «Кока» видав перший альбом «Вія» «Чорна рілля»), наклад нинішньої збірки є доволі солідний. Подію прокоментував упорядник диска Володимир Петранюк: «Містичну назву гурту ось вже двадцять років несе на своєму штандарті формація, яку очолює Дмитро Добрий Вечір. Нелегка вага цього прапора. Але, мабуть, саме така корогва потрібна для мандрівного лицаря, що подорожує крізь дикі поля українського задзеркалля. Дивна музика супроводжує цього лицаря. Середньовічні кобзи і ліри з козацькими бойовими барабанами — ніби приховані за сучасними інструментами, як і голос самого Дмитра, котрий наче з кобзаря перевтілився в мого сучасника і друга. Не випадково він носить давнє козацьке прізвище Добрий Вечір… Його балади — це насправді гімни пілігримів, які пробуджують мене, витягують на береги сивого Дніпра і примушують, склавши долоні рупором, волати навсібіч: «Слава Сонцю! Любові слава! Україні слава!». Пригадую, невдовзі після презентації альбому «Хата скраю села», якому передувала дуже довга мовчанка, на запитання про нове творче обличчя групи Дмитро Добрий Вечір відповів так: «Воно таке, яким є наше сьогодення, з усіма його фобіями, ілюзіями, одкровеннями і розчаруваннями. В альбомі є кілька пісень, тематично пов’язаних між собою глобальними питаннями про війну і мир, про славу і безчестя. Це — «Лист додому», «Вогняне коло» та «Колискова для лялькових немов­лят». Нарешті знайшли своє місце на диску відома балада «Як летіли бугаї» та титульна пісня альбому «Хата скраю села»… Відстань між тим релізом і новим «Йшов я небом» становить добрих сім років, які, звісно, були насичені концертними поїздками, фестивалями і пошуками нового звучання. За саундом «Йшов я небом» набагато делікатніший за попередні виразно рокові роботи. З точки зору звукорежисури альбом записаний просто блискуче. За змістом тягне на звання найособистішого і найглибшого рок–альбому останніх 10 років. Його можна назвати філософською рок–сюїтою в найкращому сенсі цього слова. Усі записані там інструменти — живі, там зовсім немає студійної «електронної хімії». У записі брали участь різноманітні музиканти з когорти друзів–прихильників, яких у «Вія» — ­чимало…

Отже, з легкої руки «Андромеди» сімнадцять творів легендарної української команди почнуть мандрувати хвилями різноманітних радіостанцій, збираючи нових прихильників гурту і нагадуючи старим про справжні цінності, які з роками стають лише кращими.