Двома китами, які зазиватимуть киян купити «істочнік знаній» на книжковому ярмарку «Медвін», стануть акції «Ніч еротичної поезії на кухні» та віртуальна громадянська ініціатива «День без матюків».

Учора нарешті було названо імена художників, твори яких наповнять грандіозний проект — першу Українську бієнале (Арсенале–2012). Виставка з досить похмурою назвою «Найкращі часи, найгірші часи. Відродження та Апокаліпсис у сучасному мистецтві» триватиме від 24 травня по 31 липня. Анонсом цієї події, непересічної для України за масштабом та вартістю, стане презентація «Золотого лотоса» корейського художника і дизайнера Цой Джонґ Хва на майдані Незалежності 7 квітня. Арт–акцію заплановано на 19.00.

Шевчук знову в Києві. Останній раз він співав, здається, на Майдані в 2004–му. І теж був сніг. Цього разу він ще не співав (нова концертна програма «Інакше» запланована на 22 лютого), але вже зібрав натовп — журналісти не вмістилися в маленькій залі агенції РІА «Новості», сиділи на підлозі між рядами стільців і забили тілами вихід. Шевчук говорив півтори години. Було душно, хоч на вулиці мінус 15, в операторів на лобі виблискував піт, згадувався суддя Кірєєв. Усе одно ніхто не вийшов. Було цікаво. Я дивилася йому в очі і думала, що давно вже не бачила такої вільної людини.

16 травня Шевчуку виповниться 55. Він не постарів, не стерся і не «забронзовів», тільки надбав зграйку маленьких зморщок. Йому, як завжди, є що сказати.

35 років тому, 21 січня 1977 року, Ельдар Рязанов закінчив зйомки комедійної мелодрами «Службовий роман». За рік після прем’єри, що відбулася 26 жовтня, стрічку переглянули 56 млн. людей — рекордна кількість для прокату часів брежнєвського застою. Але ніякими цифрами не відобразити неймовірний мистецький шарм і шалену популярність «Службового роману». Фільм, знятий за чотири місяці фактично в одній студії, без жодних спецефектів та іншої «голлівудщини», є лідером глядацьких симпатій досi, «крутячи роман» уже з третім поколінням глядачів.

Грибування називають «тихим полюванням», хоч я вважаю, що тихе полювання — це інше, це шопінг у час розпродажів. А збирання грибів є пристрастю такою ж дещо аномальною, як азартні ігри чи інші адреналінові захоплення. Це, пафосно кажучи, некорисливе хобі — затятий грибник збирає не для того, щоб смачно поїсти, а просто для «процесу».

Британська аристократка з прозорою шкірою вирушає в Австралію проінспектувати ферму, на якій чортзна–чим займається з тубілками її законний сер. Сара Ешлі ще не знає, що її чоловік уже не грішить та й узагалі зовсім нічого не робить — його вбито. А чортзна–чим займається з тубілками її майбутній чоловік — мужній гуртівник худоби, неголений красень, степовий філософ–примітивіст, котрий мріє схрестити кобилу благородної крові з диким жеребцем. До фіналу його мрія збудеться, але без залучення коней. Утім і про це вона поки що не знає. Він теж. Сарі ще доведеться пережити цілковите переродження, що символічно почнеться із втрати валіз та коробок із вишуканим англійським гардеробом (до кінця стрічки, на щастя, таки доживуть бюстгальтер, дві вечірні сукні, два добротних костюми мишачого кольору, блуза у квіточку) — вона стане рішучою леді серед дикої природи, навчиться управляти чередою корів у 1500 голів і бити нагайкою конкурентів. Так гартувалася сталь.

Це п’ята виставка майстрині ляльок Окса­ни Цюпи і друга, яку приймає на своїй території Фонд Фулбрайта. Американська організація з програми культурного та гуманітарного розвитку так закохалася в Оксаниних тряпчаних чарівниць, що відзняла їх для новорічних листівок, які, враховуючи мережу філій Фонду у світі, розлетілися у понад сто країн. Отож у передноворіччя адресатів у Америці, Казахстані чи десь ген на Філіппінах вітали з поштівок українські містичні ляльки.

Досі Тижні франкофонії в Україні мали академічний характер, тобто розумний, але нудний і, відповідно, адресовані були вузькій науково­студентській аудиторії закоханих у все французьке. Цьогоріч Тиждень набуде нового формату — і широкими кроками піде в маси по всіх фронтах України. Тут і фестиваль «Територія кіно» (Київ, Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Харків), і міжнародний фестиваль студентських театрів (Дніпропетровськ, 20—22 березня), конкурс фільмів кишенькового формату (16 березня, галерея «Я», Київ), конкурс франколюбів на радіо «ЕраFM» із шансом виграти тижневу поїздку до Парижа, зустріч з Андрієм Курковим та його перекладеним французькою романом «Пінгвін», опера «Кармен» за участі викладачки вокалу Національної консерваторії в Парижі Ізабель Гійо (партія Кармен) та Жака­Грега Белобо (бас­баритон, який нині виступає в Дрезденській опері, виконає партію Ескамйо) (20 березня, Київська опера, 19.00), і навіть форум із працевлаштування (19 березня, 10 — 18.00, Київська «Політехніка»).

Будинок загадковий. Насамперед тому, що в цю державну резиденцію досi не ступала нога журналіста й туриста. Серпанок загадковості навіює й таємничий маскарон на фронтоні, що дивиться на вулицю Лютеранську, — обличчя жінки, прикрашене замiсть дiадеми «п'ятірнею» каштанового листка. Хто ця жінка, що означає її бетонний образ над парадним входом — знають, певно, лише архітектор Брадтман та замовник особняка купець Аршавський. Але вони дуже давно залишили цей світ, тож нікому розкрити таємницю. Зрозуміло лише, що маскарон плаче в дощ — адже об'ємний барельєф на кількадесят сантиметрів «визирає» зі стіни, тому краплі, стікаючи по щоках, створюють враження, яке й змусило киян назвати цю садибу «будинком заплаканої вдови».
Лютеранська, 23. Ласкаво просимо в таємницю, в один з особняків початку минулого століття, який через свою державницьку місію досі залишається «напівсекретним» об'єктом на туристичній мапі Києва.

Відзначити день української журналістики не вже звичним прийняттям у Маріїнському палаці чи вітальними листівками, а саме так — кількагодинною екскурсією по головних «точках дислокації» Президента на Банковій, — цей задум належить керівникові головної Служби iнформацiйної полiтики Ларисі Мудрак. Боротьба за відкритість дверей зі службами охорони комплексу будівель, підвладних секретаріату Президента України, принесла половинчасту перемогу: вчора журналісти змогли побачити далеко не всі приміщення, де працює Президент чи зупиняються найвищі зарубіжні гості. Але все-таки над окремими кімнатами і кабінетами в будівлі секретарiату, в «будинку Городецького» та в особняку, який кияни називають «будинком заплаканої вдови», «шторки» було піднято.