Більше місяця минуло, як набув законної сили обвинувальний вирок щодо начальника Могилів–Подільського відділу міліції Василя Шрамка. Хоч як неохоче, під тиском громадськості та журналістів, та мундира його позбавили. Але прокуратура так і не визнала за екс–міліціонером злочину на ґрунті національної ненависті.

Дружина постраждалого азербайджанця Фірдоусі Сафарова дякує Богу, що чоловік лишився живим, хоча його здоров’я і підірвали. А ще жінка каже, що почуває велику гордість за те, що «прості, робочі люди теж можуть добитися правди».

Їхня симпатія зародилася давно. Вона була сестрою його друга. І були молоді люди свідками на весіллі. А потім і самі побралися у 1994 році. Згодом народилася у Тетяни і Ярослава донечка. І назвали її Марія-Тереза.

«На рак молочної залози хворіла моя бабуся, — якось розповіла приятелька. — Їй зробили операцію. Це давно було, тоді протезів ніде не можна було купити. То замість них бабуся пошила спеціальну торбинку, в яку насипала насіння льону. Льон дрібний, і було майже непомітно, що є «протез». Вона прожила після операції ще 15 років. І померла від старості...»
За статистикою, кожна третя жінка, в якої виявлено рак молочної залози, помирає протягом року з моменту встановлення діагнозу. Щороку в Україні від раку молочної залози помирає близько 8 тисяч осіб. Психологічний тягар занадто великий — цей діагноз, ця страшна, але неминуча операція...

Сергієві Самборському, який організував допомогу Насті за кордоном, дівчинка дозволила подоїти корову. Корова на ймення Рябіна чекає маленьку господиню у Воронцівці Куп'янського району Харківської області, а пан Самборський розповів недавно, що збирається туди з'їздити.

Благодійний концерт Руслани на сцені розважального комплексу «Арена» 17 травня зiбрав 38 тисяч гривень, повiдомили днями iнiцiатори акцiї. Кошти підуть на придбання медичного обладнання для Київської дитячої міської лікарні № 2, Дніпропетровської дитячої міської лікарні № 3, Львівського навчально-реабілітаційного центру «Джерело». Акцію співачка організувала спільно з Фондом допомоги дітям Чорнобиля.

За загальноприйнятими стереотипами, самотужки виховувати дітей може лише жінка. Однак, виявляється, серед нас живуть і чоловіки, які не гірше від матусь піклуються про своїх чад. Нещодавно у столиці уперше провели конкурс серед одиноких молодих татусів, які самі виховують дітей.

Мене одразу вразила ця цифра — 173 здачі крові! А Кіра Луківна вважає, що нічого надзвичайного у цьому немає. Вона, дитина війни, у свої неповні сім років дізналася почім ківш лиха, і тоді з'явилося це прагнення своєю кров'ю оберігати незнайому людину від можливої смерті. «Посвідчення почесного донора Радянського Союзу мені вручили у 1982 році, — розповідає вона. — А приклад мені показала мама, Яніна Доматівна Несчотна, дворазовий почесний донор Радянського Союзу». З 1943 року аж до операції у 1958 Яніна Доматівна здавала кров, естафету перейняла її дочка. Наразі син Кіри Луківни Георгій донорствує, почав ще в армії. А як сталася чорнобильська трагедія, двічі на місяць ходив здавати кров для дітей в «ОХМАТДИТ». Онук ще неповнолітній, але і він прагне продовжити традицію «династії», а поки є волонтером-активістом Київської соціальної служби.

...Невеличка виставка у кутку кімнати. На стінах висять малюнки. На одному з них дівчина Наталя створила дивний образ: на зеленій квітковій галявині лежать мольберт, фарби, а хтось (обличчя митця не видно) малює... тримаючи пензля великим і малим пальцем ноги. Трохи шокує. А можливо, так авторка прагнула показати, що можна відчувати себе повноцінним, навіть коли у тебе немає рук. Адже малюнок — то невеличке вікно внутрішнього світу автора. На виставці є роботи з глини, скла, дерева, чимось віддалено схожі на типові сувеніри. Але в них щось більше — якесь особливе тепло і цілісність. Автори — це діти з психічними вадами. Усі вони навчаються в оздоровчо-реабілітаційному центрі «Рід». До Всесвітнього дня охорони психічного здоров'я щороку в подібні заклади з'їжджається чимало відвідувачів. Так і цьогоріч до центру «Рід» завітали з подарунками представники міської влади. Начальник Управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці Київської міської держадміністрації Ірина Голубєва каже, що таких дітей важко соціалізувати, однак їм усе одно необхідно адаптовуватися до життя. «Ці діти, наприклад, гарно виявляють себе у малюванні. І відкривають такі можливості, яких би ніколи не було у здорової людини», — певна пані Ірина.

«Короче, дай скатати домашку, а то вчора щось так закумарилась, кльово відірвалась на паті, клепати було впадлюку. А то знаєш, той очкарик-препод пінитись буде». Цю розмову ми підслухали в університетському коридорі від двох мальвіноподібних першокурсниць. Погодьтесь, дуже змахує на розмову Доцента зі співкамерниками у фільмі «Джентльмени удачі». Пам'ятаєте, як недосвідчений у «фєні» герой Євгена Леонова примушував співкамерників перекладати всі розмови на «нормальну цивільну мову». Звичайно, цей діалог дівчат ми зрозуміли, бо перебуваємо з ними приблизно в одній віковій категорії. Але добре пам'ятаємо, як одна з викладачок університету після кожного семінарського заняття виділяла п'ять хвилин на те, аби студенти пояснили їй значення усіх слів, що вживали у своїх відповідях. Тоді ми відверто сміялися з дорослої жінки, більше того — професора філологічних наук, яка не розуміла таких простих слів, як «фішка» чи «лафа». А ще більше ми дивувались тому, що не завжди могли пояснити «цивільне» значення того чи іншого слова.