Різдвяні свята для мешканців Польщі є періодом підбиття підсумків, і попри певну схильність до нарікання, більшість наших співрозмовників відзначають те, що «Батьківщина таки розвивається». Поляки почуваються цілком незле. Зрештою, як і їхні «нові» побратими з Європейського Союзу. «Молода Європа» стрімко нарощує розвиткові темпи, котрі й не снилися Росії в усіх її «єепнутих» мареннях.

На відкритті цьогорічного Варшавського книжкового ярмарку, 50-го за рахунком, міністр культури Польщі Вольдемар Домбровський оголосив країну-почесного гостя наступного, 51-го, ярмарку. «Україна» прозвучало несподівано — причому як для нас, так, здається, і для дирекції ярмарку. Рано чи пізно міжнародний книжковий дебют України у статусі почесного гостя мав статися — планувалося, що це буде у Франкфурті в 2007-му.

Проголосити Ісуса Христа королем Польщі запропонували незадовго перед Різдвом сорок шість депутатів Сейму. Ідея звучить принаймні екзотично, чи не так? Але не для поляків. У Польщі цю пропозицію сприйняли серйозно, і вона викликала неабияку дискусію. Чи не головний аргумент прихильників «коронування Христа»: якщо Діва Марія вважається королевою Польщі, то чому б Ісуса не назвати королем?

«...А це могла б бути блискуча, на мій погляд, фірма, — з жалем у голосі каже торговий радник-посланник посольства Польщі в Україні Анна Сковронська-Лучинська. — Це був би цікавий приклад співробітництва Польщі та України. До того ж у стратегічній для наших країн паливно-енергетичній сфері. А все так гальмується і гальмується, гальмується і гальмується...»
На прикладі «Девону» — саме про це українсько-польське підприємство розповідає пані Сковронська-Лучинська — яскраво проявляється інвестиційний клімат України. У нас чимало клопочуться про залучення іноземних інвесторів. Поле для діяльності капіталовкладника — неозоре. Але в Україні інвестора також чекає неринкова конкуренція, недосконале законодавство, а подекуди ще й тиск iз боку можновладцiв. Якщо це стосується інвестора, який збирається вкладати гроші в паливну сферу, то йому слід пам'ятати також і про газову залежність України від Росії. Ця залежність змушує державу чимдуж «закручувати гайки» на власному газовому ринку.

Польський інститут національної пам'яті (ІНП) досі лишається недосягненним взірцем для України. У нас створено формальну інституцію з подібним лейблом, але з порожнім змістом — є директор, Ігор Юхновський, але звикло бракує найважливішого — фахівців та грошей, немає навіть відповідного приміщення. Знову українська гора породила мишу. А боротьба між групами просовєтських і націоналістичних істориків за важелі впливу виглядає кумедною порівняно з опором «старих» структур, спрямованих винятково на відмивання бюджетних «цвинтарних» коштів.
Польща вже кілька років тому передала всі архіви комуністичних спецслужб до ІНП та ухвалила закон, який дозволяє безперешкодно оприлюднювати інформацію на всіх державних чиновників, якщо вони «стукали» «по молодості». Ось уже рік, як ІНП має нового президента — Януша Куртику, котрий заповзявся реформувати цю структуру і прискорити процеси оприлюднення «секретів», нагромаджених комуністичними спецслужбами. Януш Куртика в інтерв'ю «УМ» роз'яснив особливості нової ситуації у цiй царинi.

...Два роки тому фасад типового панельного будинку на проспекті Вернадського, 125 у Москві прикрасила меморіальна дошка. Зображення на ній добре впізнавані: на тлі вбраної ялинки, гітари і пляшки шампанського — актори Барбара Брильська та Андрій Мягков, виконавці головних ролей у культовому радянському фільмі «Іронія долі, або З легкою парою». Картина ця вийшла ще в 1978 році, але майже три десятиліття лишається незмінним атрибутом новорічної телепрограми. Її головних героїв за результатами соцопитувань на теренах сучасного СНД визнано найромантичнішою кінопарою століття. Але мало хто знає, що мрія мільйонів чоловіків колишнього СРСР, польська актриса Барбара Брильська, ставши для них символом витонченості, мудрості та лагідності, в особистому житті пережила чимало трагедій, опосередковано пов'язаних і з улюбленою нами «Іронією долі...»

«Нафтове серце» Литви, паливно-переробний комплекс у Мажейках, придбав польський гігант — компанія PKN «Орлен». Таким чином було зроблено найбільшу закордонну інвестицію в історії сучасної Польщі й найбільшу акцію за час існування Литовської біржі. Важливість цієї стратегічної операції підкреслила присутність прем'єр-міністрів Польщі та Литви при передачі акцій. Загалом полякам контрольний пакет у 84,36% акцій компанії «Мажейки Нафта» обійшовся у 2,34 млрд. доларів. Литовський уряд планує зберегти за своєю державою 10% акцій. За словами прем'єр-міністра Гедимінаса Кіркіласа, цю подію можна розглядати і як «історичне порозуміння на додаток до 15-ї річниці встановлення дипломатичних відносин із Польщею».

Польсько-німецькі відносини вкотре затьмарені. Цього разу — інтригою, пов'язаною з бурхливою діяльністю Німецького центру депортованих, який склав 22 позови до Європейського суду проти Польщі. У цій інституції вважають, що після Другої світової війни Польща застосовувала проти німців колективну відповідальність, що полягала у масових депортаціях і конфіскації майна. Адвокат центру кваліфікував це як злочин проти людства, котрий не має строку давності; метою ж позовів є повернення колишнього майна, а не фінансове відшкодування.

«Сьогодні, коли є стільки мурів між людьми, так прекрасно побачити фільм про отця Омеляна Ковча, людину, яка руйнувала ті мури і будувала мости від однієї душі до іншої», — сказав на презентації документальної стрічки «Парох Майданека» предстоятель УГКЦ Любомир Гузар. Отця Омеляна Ковча, батька шістьох дітей, позначили в концтаборі Майданек номером 2399. Він провів там вісім місяців, зустрів Різдво 1944-го і писав своїм рідним: «Поза небесами це єдине місце, де я хотів би бути». Ковч казав, що і в пеклі концтабору бачить Бога. Отець, мабуть, єдиний з ув'язнених священиків, не тільки не приховував свого сану, але й сповідував в'язнів і служив літургію. Якось, ще до концтаборів, у Перемишлянах, де він був священиком, нацисти підпалили синагогу з євреями, які молилися всередині. Отець Омелян увійшов до палаючої будівлі і почав виносити звідти зомлiлих людей. Адміністрація в'язниці у Львові на прохання митрополита Шептицького була готова звільнити Омеляна Ковча, вимагала лише підписати заяву, що він не буде допомагати потребуючим, зокрема єврейській громаді. Ковч відмовився.

Якщо почати з крилатої фрази Леоніда Фінкельштейна, директора видавництва «Факт», про лінійку як найдоцільніший метод вимірювання об'єму української літератури на книжковому ринку, то польську, в такому разі, слід вимірювати товщиною долоні. Підходите у столичній книгарні до полиці з українською чи польською літературою, дістаєте лінійку або долоню — і встановлюєте «ємність ринку». Сумно. Зате просто.