Цього року в Олеся Ульяненка вийшло три книжки — «Знак Саваофа» видала «Нора-Друк», «Богемну рапсодію» видала львівська «Піраміда» і «Син тіні» — тернопільське видавництво «Джура». На Форумі видавців-2006 в Ульяненка був бенефіс. Крім усього, пауза між його виданнями розтяглася на кілька років — Улян подався в кіно, дуже добросовісно трудився над сценарієм «Украденого щастя», яке для «1+1» знімав Андрій Дончик, писав сценарій по своєму роману «Сталінка», за який отримав Малу Шевченківську премію, його текстів не вистачало серед розквітлих клумб масової літератури і молодої епатажної. Тепер знову — на полиці книгарень. Попри те, що Ульяненко в літературі з кінця 80-х, це його перша офіційна презентація, і він чесно вчора зізнався, що мандражує. Роман «Знак Саваофа» Олесь присвятив Григорію Гусейнову. Не тільки тому, що спочатку той надрукував роман у своєму журналі «Кур'єр Кривбасу», і не тому, що витягнув з кишені 150 доларів і дав на лікування на другий день після того, як Уляна здорово побили на пароплавному фуршеті. Імпонує, що Гусейнов — заможна людина і так кохається в літературі, і просто приємний чоловік.
Під час цього інтерв'ю Ульяненко відкрив безліч цікавих речей. Що починає писати будь-який текст олівцем у зошиті, а як набридне, переходить за комп'ютер. Чистки холостяцької квартири інколи захоплюють і рукописи. Що вважає себе націонал-анархістом. Що українці — нація матрична, на відміну від єгипетської і єврейської пірамідальної систем. Що на фестивалі в Гуляйполі його визнали батьком Махном через неймовірну зовнішню схожість. Що більше любить популярність серед слюсарів, ніж серед критиків, бо критик зобов'язаний в його текстах порпатись, а слюсаря ніхто не примусить, тільки добровільно. Всього все одно не скажу, читайте книжки Ульяненка, тим більше що його тексти є продовженням життя. Тільки не лінійним. >>