Кожен із нас хоч раз у житті відчув радість знаходження книжки. Хтось у мережі відкопав щойно виданий роман Ельфріди Єлінек. Хтось у бібліотеці виловив Селінджера. Безвусий школяр випадково натрапив на сховану батьками «Камасутру». Його молодшій сестрі купили «Ясоччину книжку». Ми різні, в кожного свої смаки, свої улюблені книжки. Та мить, коли торкаєшся палітурки, гортаєш сторінки, вичитуєш цілі шматки тексту, мить, коли ще й нюхаєш книжку, якщо вона тільки видана, — таку мить відчував кожен.
Більшість із нас, керуючись власним жлобством, виставляє улюблені книжки рядками на полички. Пройшло багато часу, а я й досі пам'ятаю, як викладач зарубіжної літератури «пожабився» мені на «Ім'я рози» Умберто Еко. Хоча й знав, що в бібліотеці на абонемент цей роман не дають. А стипендія в студента Інституту журналістики — 120 гривень.
Проте є люди, які отримують задоволення, коли віддають улюблені книжки в чужі руки. Причому віддають, як казала Сова з мультика, «безвозмездно», назавжди. Таких дивних — майже 400 тисяч у 130 країнах світу. Вони цілеспрямовано залишають книги в скверах, на лавочках у парку, кав'ярнях etc, щоб інші могли їх підібрати і прочитати. Такий спосіб обміну книжками називається буккросінг («book» — «книжка», «crossing» — «переїзд», «перехрестя» з англ.) і перетворився він на книжковий рух. Його учасники називаються кросерами. Вони говорять, що у такий спосiб звільняють книжки. >>