Розкол Старого світу й США. Новий геополітичний поділ і важіль впливу кремля

Сьогодні Європа говорить про єдність, але рішення в Євросоюзі, як і раніше, можна заблокувати зсередини.

 

Європа знову зіштовхнулась з проблемою, котру вважає за потрібне не помічати: доки в Брюсселі говорять про єдність, на практиці всередині Євросоюзу продовжують чубитись за вплив.

 

І москва цим користується.

Зміна політичного балансу в Болгарії, що викликала певний ступор у низці країн разом з Україною, — ще одне нагадування: Кремлю не потрібно контролювати всю Європу.

 

Достатньо мати кілька країн, котрі в потрібний момент можуть пригальмувати, розмити або заблокувати певне рішення. Раніше цю роль часто відігравав колишній угорський прем’єр Віктор Орбан. Сьогодні на перший план виходять інші фігури, в тому числі й у Болгарії. 

 

І річ не лише в конкретних політиках, проблема глибша — в самій архітектурі Європейського Союзу. Ключові рішення, особливо щодо зовнішньої політики та санкцій, часто вимагають консенсусу.

 

Це означає, що навіть одна країна може загальмувати увесь процес. Саме в цьому — системне вразливе місце. Москва необов’язково повинна переконувати більшість, їй достатньо працювати з меншістю, але стратегічно важливою. 

 

Через енергетичний зв’язок, політичні контакти, економічні інтереси формується мережа впливу, що активується у потрібний момент. Тому сьогодні питання не в Болгарії. Питання в тому, наскільки стійка сьогодні система Євросоюзу проти зовнішнього впливу — тиску та внутрішніх розколів.

 

Тому якщо структура дозволяє блокувати рішення зсередини — ця вразливість буде використовуватись знову й знову. І, схоже, москва розуміє це краще, ніж самі європейці. 

 

Рф зберігає вплив у ЄС за рахунок внутрішніх протиріч. Вони створюють простір, у якому зовнішні гравці зберігають свій вплив. Чому це відбувається і як це впливає на ключові рішення Європи? 

Росія готується до прямого зіткнення з НАТО. Після закінчення війни проти України рф буде потрібно лише рік, щоб накопичити достатньо сил для «регіонального конфлікту» з альянсом. Про це йдеться у звіті Служби військової розвідки та безпеки Нідерландів (MIVD) за 2025 рік.

 

Хоча, скажімо, низка офіційних посадовців Естонії заперечують імовірний наступ росії та утворення «нарвської народної республіки», усе ж Європа готується. 

 

«Просто зараз окреслюються лінії фронту нового світового порядку, заснованого на силі, — зазначила президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. — У цьому світі залежності безжально перетворюються на зброю, а багато великих держав або байдужі, або відкрито ворожі». 

 

Брюссель — осередок Євросоюзу та штаб-квартира НАТО — сьогодні справді нагадує місто, яке готується до бою.

 

Звісно, старі вади загальноєвропейського управління — порожня риторика, бюрократичні війни за вплив і дорогі компроміси «для всіх і кожного» — нікуди не зникли. Та, попри це, в штаб— квартирах ЄС і НАТО — двох дуже різних інституціях на протилежних кінцях міста — останніми місяцями відчувається різка зміна настроїв. 

 

Сьогодні єврочиновники вже відкрито говорять про очевидні загрози. Найсерйозніші з них — це троє світових лідерів, які, за словами одного з чиновників Євросоюзу, ставляться до Європи з презирством або ворожістю. Це президенти США та рф Дональд Трамп і владімір путін та лідер КНР Сі Цзіньпін.

 

Брюссель нарешті усвідомив гірку реальність: на європейському континенті триває війна в Україні — і жоден з названих лідерів не керується цінностями, близькими до європейських.

Європейські спецслужби близько останніх двох років б’ють на сполох: війна може наблизитися значно швидше.

 

Ще в жовтні минулого року глава Федеральної розвідувальної служби Німеччини заявив у парламенті, що росія прагне розширити свій вплив у Європі, зокрема в Німеччині, й «не зупиниться перед прямим військовим зіткненням з НАТО, якщо вважатиме це за необхідне».

 

Водночас сьогодні Німеччина здивувала своєю новою воєнною доктриною, котру розписала до 2039 року. Нагадаємо, Другу світову війну фашистська Німеччина розпочала 1939 року.

 

Серйозні часи вимагають жорсткої політики. Протягом останніх 30 років Європа здебільшого насолоджувалась зростанням безпеки та добробуту. Життя в Європі нагадувало просування за «ієрархією потреб».

 

Однак наразі європейські виборці зосереджені на базових потребах. Вони обрали низку консервативних національних урядів, які направили до європейських інституцій відповідно жорстких політиків. Після років ухвалення обтяжливих економічних та соціальних норм Європа тепер скасовує правила, що знищують робочі місця.

Європа більше не має ілюзій щодо інших великих держав. На початку року деякі політики прагнули зблизитись з Китаєм, щоб урівноважити американський тиск.

 

Нині залежність від Китаю викликає більше занепокоєння: ця держава використовує контроль над рідкісноземельними металами та іншими критично важливими ресурсами, щоб виграти торговельну війну з Трампом, а європейські компанії при цьому стають побічними жертвами. 

 

Суперечності між Старим світом і Білим домом наростають — це помітно і має об’єктивні причини. Причому помітно зараз не стільки в українському випадку, скільки в близькосхідному. Там навіть більшою мірою, адже низка європейських держав зайняли відверто антитрампівську позицію. 

 

Наприклад, Іспанія не надала свої аеродроми для американських літаків, що прямували в зону Перської затоки. 

 

Або така проамериканська країна, як Польща, відмовилася передавати свої ЗРК «Петріот».

 

Деякі демонстративно обрали політику, орієнтовану не на Вашингтон, а на Брюссель. І серед них — Угорщина. 

 

Отже, Європа, котра довгий час була відданим союзником США, сьогодні почала відокремлюватись від трансатлантичного континенту. Вона зосереджується у своїй зоні в східній півкулі, і це ще одна демонстрація поділу світу на нові зони.

 

Російські ж функціонери зухвало вважають, що в протистоянні з кремлем Західна Європа єдина. 

 

А тим часом Білий дім показує свою зростаючу прихильність до москви. 

 

Наближені до Трампа занадто часто «мотаються» до російської столиці й, схоже, забули дорогу до Києва. 

 

«Запланований на середину квітня візит американців до України не відбувся. А Київ розраховував отримати від Вашингтона більш чіткі гарантії безпеки в рамках мирного врегулювання», — зазначив президент України Володимир Зеленський.

Готуючись до можливої війни, Європа водночас дивиться та аналізує підсумки воєнного конфлікту на Близькому Сході. 

 

Розгромлені, випалені країни-учасники війни на Близькому Сході під час нинішнього перемир’я підбивають підсумки, хто ж і що виграв, а хто — програв. Хоча, як відомо, у війнах програють усі. 

 

У політичному сенсі переваги — на боці Ісламської Республіки. Режим не просто вистояв. Він навіть зміцнів, попри фізичне знищення ключових лідерів.

 

Колективне керівництво вищих офіцерів Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), яке прикривається картонними зображеннями формального рахбара Моджтаби Хаменеї, зосередило у своїх руках владу.

 

Ні розколу в елітах, ні масових протестів, ні повстань у населених етнічними та релігійними меншинами містах не відбулося, не кажучи вже про зміну режиму.

 

Конкуренти КВІР — від обраного президента до клерикалів, від ветеранів ісламської революції до бюрократів — відсторонені від процесів ухвалення рішень. Будь-яке можливе невдоволення тепер придушуватимуть без жодних сантиментів. 

 

Керівництво Ізраїлю, мабуть, теж може записати результат війни на свою користь. Для єврейської держави це був черговий раунд війни, яка триває із жовтня 2023 року, і цей раунд, схоже, завершився на користь Армії оборони Ізраїлю. Її участь в операції була вагомішою та рішучішою, ніж американська, вважають військові експерти.

 

Ізраїль скористався американською допомогою, щоб максимально ослабити потенційну спроможність Ірану завдати шкоди єврейській державі. 

 

Постраждали від конфлікту й арабські монархії Перської затоки. Їхня інфраструктура виявилася вразливою. Союз з Америкою з гарантій безпеки перетворився на чинник ризику.

 

Регіон відтепер матиме справу з іще радикальнішими і більш мілітаристським новим керівництвом Ісламської Республіки, яке відчуло, що може диктувати умови всім навколо.

 

Ще довго замість чемпіонатів з футболу й горизонтальних хмарочосів у пустелі країни регіону будуть змушені вкладати колосальні кошти в побудову альтернативних Перській затоці шляхів транспортування нафти та газу, а також зміцнювати й модернізувати свої збройні сили. 

 

Україна ж має шанс стати вигодоотримувачем нових близькосхідних перегонів озброєнь. Щоправда, потенціал військово-технічного співробітництва з арабськими нафтовими монархіями ще потрібно буде змогти реалізувати.

В економічному плані від війни програли буквально всі, крім росії. 

 

Ірану завдано колосальної шкоди. Ізраїль та США теж понесли чималі витрати.

 

Водночас головним підсумком війни стало встановлення іранського контролю над Ормузькою протокою. І це є новим дієвим інструментом тиску для Тегерану.

 

Спроби розблокувати Ормузьку протоку силою поки нічого не дали. Хоча в перспективі одноосібне володіння Ірану стратегічно важливою логістичною морською розв’язкою може призвести до перегляду всього світового режиму морської торгівлі. 

 

Однак Ісламська Республіка втратила шанс наблизитися до створення ядерної зброї в осяжній перспективі, не кажучи вже про масштабне ураження систем ППО та знищення значної кількості вищих офіцерів.

 

У відповідь було символічно обстріляно порожню американську базу, а в Ізраїлі вдалося зруйнувати кілька житлових будинків.

 

Але підсумки нинішньої близькосхідної війни наразі до кінця ще не зовсім очевидні. 

Сьогоднішній світ — це локальні та водночас взаємопов’язані військові конфлікти, так виглядає сучасна світова війна. Третя. Вона почалась на центральноєвропейському, далі перекинулась на близькосхідний та має всі перспективи перейти на балтійський, за ним — на південноазійський театр воєнних дій.

 

Тож війна в Україні — це геополітичний вузол. У ньому, за словами керівника проєкту «Інформаційна оборона» фонду «Відкрита політика» Ігоря Жданова, переплелися інтереси основних гравців — США, росії, Китаю та країн Близького Сходу.Точніше, ці вузли в’яжуть і розв’язують ті, хто стоїть за новим переділом світу, призначає та керує президентами.