Китайська петля приреченості росії та США. Тло війни в Україні: трудове імпортозаміщення

Доки Дональд Трамп та Сі Цзіньпін обговорювали на останній зустрічі в Пекіні майбутнє світової стабільності та взаємини двох найпотужніших країн планети, росія завдавала одного з наймасштабніших за останні місяці ударів по Україні.

 

Понад півтори тисячі дронів, десятки ракет. Удари по Києву призвели до кількох десятків загиблих; били також по Харкову, Одесі та західних областях України поряд з кордонами НАТО. 

 

І на цьому тлі проявився доволі показовий контраст: у Пекіні США та Китай фактично обговорювали архітектуру майбутнього світового порядку. 

Отже, Сі Цзіньпін говорив про долю світу, глобальну стабільність і необхідність співпраці двох найпотужніших держав. А росія у цей час знову нагадувала про себе своїм звичним інструментом терору. 

 

Тут є ще одна важлива деталь: незважаючи на масовані російські удари, сама Україна останніми місяцями показувала, що здатна завдавати болючих ударів, роблячи шкоду російській нафтовій інфраструктурі — нафтопереробним заводам, складам палива та об’єктам, що мають критичне значення для російської економіки і воєнної машини.

 

Один з таких ударів, до речі, був після зустрічі, у ніч на 17 травня. Напередодні візиту до Пекіна вже президента рф. 

 

І це демонструє межі російської спроможності проєктувати воєнну потужність. Адже, якщо країна, яка воює на межі власних сил, у надміру важких умовах та значно поступається окупанту обсягом ресурсів, здатна регулярно завдавати ударів глибоко всередину російської території, це змінює сприйняття російської сили в світі. Саме тут, можливо, й проявляється головна криза російського геополітичного проєкту.

 

Кремль довгі роки намагається будувати багатополярний світ, у якому росія прагне бути одним з рівноправних центрів глобальної системи — поряд зі США та Китаєм. Але все очевидніше, що новий світовий порядок формується передусім довкола Пекіна й Вашингтона, а росія, незважаючи на ядерний арсенал та війну в Україні, виглядає не як один з архітекторів майбутнього світу, а як джерело нестабільності, що намагається утриматись на глобальній сцені.

 

Саме тому масовані удари по Україні на тлі саміту Трампа й Сі виглядають не як демонстрація глобальної сили, а як нервове нагадування про те, що москва дуже хоче бути частиною великої світової гри. 

Нагадаємо, 13 травня президент США Дональд Трамп прибув до Пекіна для проведення дводенних переговорів високого рівня з лідером КНР Сі Цзіньпіном.

 

Разом з президентом США були там і члени його команди з нацбезпеки та економіки, зокрема, державний секретар Марко Рубіо, міністр оборони Піт Гегсет, торговий представник Джеймісон Грір та міністр фінансів Скотт Бессент.

 

Також до Піднебесної разом з Трампом їздили понад 10 відомих бізнес-лідерів: Тім Кук з Apple, Ілон Маск із Tesla, Келлі Ортберг з Boeing, Діна Павелл Маккормік з Meta, керівники Blackrock, Blackstone, Cargill, Citi, Coherent, GE Aerospace, Goldman Sachs, Illumina, Mastercard, Micron, Qualcomm та Visa.

 

Наступного дня, 14 травня, Трамп і Сі в Пекіні провели двосторонні перемовини за зачиненими дверима в будівлі китайського парламенту.

 

Однак китайське інформагентство Сіньхуа повідомило, що Сі попередив Трампа, що Китай та США можуть «вступити в конфлікт», якщо питання щодо Тайваню, на який претендує Пекін, буде вирішено неправильно.

А от тема України на зустрічі Сі й Трампа була дотичною. 

 

Ми не бачимо жодного факту, що змусив би повірити, що Трамп домовлявся з Сі Цзіньпінем щодо завершення війни путіна проти України. Навіть більше, з усього видно, що для Сі важливо, аби путін вийшов з російсько-української війни комфортно й непереможеним.

А тим часом в Україні наразі все виглядає так, що повним ходом іде процес заміщення української нації. Доки одна частина українців виїжджає за кордон, інша — гине на війні та через війну, триває підготовка до масового завозу іноземної дешевої робочої сили.

 

У поточному році заплановано приїзд понад 300 тисяч індусів та пакистанців. Цікаво, кількість залежить від того, скільки ТЦК виловлять українців?

 

І все це загорнуто в гасла відновлення економіки та європейського шляху України. Вітчизняні й закордонні архітектори змінюють демографічну структуру нашої держави. З одного боку, евакуація населення, мобілізація, мільйони українців, котрі покинули свою країну.

 

А з іншого — Україна спрощує процедуру набуття громадянства для мешканців десятка країн Європи та Заходу. Відповідну постанову 8 травня прийняв Кабінет Міністрів України, розширивши список держав. До переліку ввійшли: Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія та інші. 

 

Тобто нашу країну готують до глибокої демографічної та соціальної перебудови. Це «імпортозаміщення» української нації? 

Світовою політикою керують не стільки уряди країн, як закриті елітні групи, фінансові клани та глобальні структури впливу. І зараз ми спостерігаємо за узгодженим переділом світу.

 

Незабаром пройде чергова зустріч Більдерберзького клубу. Це щорічна закрита конференція за участі близько 140 впливових політиків, бізнесменів, фінансистів та представників академічних кіл із Північної Америки та Європи. От на цьому майданчику учасники клубу й обговорюють майбутнє глобальної політики, економіки, війн та криз.

 

Саме там визначаються майбутні сценарії: енергетичні війни, конфлікти, фінансова перебудова та нова система світового управління. 

 

Наразі ми з вами вже спостерігаємо низку подій як наслідок рішень цього засідання. Скажімо, візит Трампа у Китай до Сі, до людини, котра і є центром нового світового порядку, — виконання плану Більдерберзького клубу.

Теми обговорення — далеко не торгівля, а доля Тайваню, нафта Ірану, Близький Схід, Україна, поділ сфер впливу та новий баланс сил після послаблення Заходу.

 

Після Трампа до Китаю цими днями поїде путін. Одразу після узгодження Вашингтоном з Пекіном нових правил глобальної гри глава кремля прибуде до Піднебесної отримувати своє місце в новій системі координат.

Тож на наших очах центр світової сили зміщується не у Вашингтон і не в Європу, а в Пекін. 

 

Саме тому все частіше точаться розмови про велику Євразію, нових союзників та китайське економічне домінування й поступовий демонтаж старого західного світового порядку. 

 

І війна в Україні є частиною великого торгу між глобальними гравцями: хто отримає території, хто ресурси, хто контроль над енергетикою, логістикою, торговими шляхами та майбутнім Європи. 

 

Особливо важливий тут Іран, котрого США поступово віддає під економічний вплив Китаю, а це означає кінець старої американської системи контролю над світовими енергоринками та початок нової епохи — ери китайського центру сили. 

Тож росія поступово втягується у проєкт великої Євразії. І правила тут пише далеко не москва. 

За результатами саміту Дональда Трампа та Сі Цзіньпіня, главу Білого дому цікавить винятково якнайшвидше закінчення війни з Іраном, оскільки скоро у США відбудеться чемпіонат світу з футболу 2026 року, потім — 250-річчя заснування Америки, а далі — вибори до Конгресу.

 

Зауважимо, нинішній Конгрес поволі починає бунтувати. Днями резолюцію про підтримку України на 9,3 млрд доларів підтримав 218-й конгресмен-республіканець, який став незалежним, і тепер ця резолюція може бути прийнята без Джонсона. 

 

Для Трампа критично важливо знайти вихід із кризи з Іраном. У нього є два варіанти, й обидва важкі. 

 

Перший — заблокувати Ормузьку протоку, що підніме ціну на нафту до 200 доларів. Тоді за війну платитиме весь світ, а відповідальність нестиме не лише Америка. Другий вихід ще гірший — наземна війна, для якої необхідні до 1 мільйона військових і колосальні втрати, більші за всі війни від Кореї до Афганістану.

 

Отже, у Трампа немає простих варіантів. Йому треба або погодитися на капітуляцію, або знайти компроміс із Пекіном, «заплативши» Тайванем чи якимось іншим чином. Китайська преса вже пише про тупикові стратегії американських компаній, пропонуючи власну, більш ефективну модель, схожу на українську дронову війну. 

 

Тож, як бачимо, для чинного президента США Україна зараз перебуває приблизно на десятому місці серед усіх викликів. Він намагається зберегти своє президентство і забезпечити Республіканській партії бодай якийсь результат, щоб партія не втратила вплив у політиці на десятиліття.

 

Дональд Трамп, у союзі з Ізраїлем, вщент розколовши Євроатлантичний альянс і принизивши решту своїх союзників, вступив у війну з Іраном. Залишилося не так багато часу до завершення циклу, аби зрозуміти глибину чергової поразки Америки.

 

Її рушійною силою виступає не глибинна держава, наймогутніша політична система і збалансована демократія зі, здавалося б, досконалими системами стримування і противаг та конституційними пастками узурпаторам, закладеними батьками-засновниками.

 

Єдиним, з ефектами вірусної бомби, драйвером хаосу стала енергія однієї людини. Рішень, імпульсивних, абсолютно непередбачуваних дій. Водночас Дональд Трамп зберігає дивовижну емоційну стійкість, легко входячи й виходячи з пасток надмірної впевненості, недооцінюючи ризики та переоцінюючи свої можливості. 

 

Можна було б розглядати це як парадокс всемогутності, що захопив людину, яка втратила логічний зв’язок з реальністю, та констатувати, що глава Білого дому неспроможний зрозуміти силу Америки, щоб управляти нею.

Але ми не можемо заперечувати, що саме таку роль Дональду Трампу відвели ті, хто збирається на закриті клуби світової еліти та ділить сфери впливу. 

 

Однак ролі кожному з лідерів країн відводяться відповідно, враховуючи «таланти» кожного з них. Конкретно щодо Трампа, очевидно, брали до уваги глибоку проникність нарцисизмом, мстивість за вигадані образи та агресивність.

 

Водночас геополітичні кроки, що ними Америка відходить від позиції світового лідера-«поліцейського», мають прямий вплив на долю України.