Ми настільки звикли в нашому раціоні до помідорів, що навіть не замислюємося над їх походженням і тим, яким чином вони потрапили на наш стіл і хто завіз їх на наш континент.
І тут нам у пригоді стають історики, які запевняють, що «чі-томатль», тобто великий фізаліс, потрапив у Європу завдяки Колумбу з Центральної та Південної Америки.
Відтоді ця ягода (а томати — це, власне, ягоди) є невід’ємною частиною нашого раціону.
Ще в ХV столітті італійський ботанік та лікар П’єтро Андреа Матіолі (до речі, саме на його честь назвали запашну квітку матіолу) розповів світу про цю дивовижно корисну і смачну ягоду, назвавши її pomi d’oro, що означає «золоте яблуко».
Що й казати, ці ягоди й справді золоті, бо без них не обходиться майже жодна італійська страва — чи то піца, чи паста з соусом із томатів, чи брускета, вони стали основою основ гастрономії Апеннінського півострова.
Що ж, пропоную вам дуже просту в приготуванні, але дуже вишукану страву саме з італійських записничків, яку порадила моя приятелька, котра давно проживає на Апеннінах.
Ця закуска стане у пригоді, й коли до нас несподівано прийшли гості, і коли хочеться романтичної вечері з келихом прохолодного вина. Для цього вам потрібно зовсім небагато часу і небагато продуктів.
Беремо жменю коктейльних або помідорів чері, кружальце сиру камамбер, оливкову олію, італійські чи прованські трави, зубок часнику, багет або чіабату, кунжутне насіння.
Починаємо чаклувати: часник вичавлюємо до чашечки з олією і змішуємо, нарізаємо багет (або чіабату) на шматочки. Сир нарізаємо на сегменти, але так, щоб кружальце не розпадалося.
Тепер викладаємо все на форму для запікання: посередині сир, довкола нього викладаємо помідори (можна розрізати навпіл), далі — шматки хліба, все це посипаємо травами, насінням кунжуту та скроплюємо олією.
Ставимо закуску в розігріту духовку (десь приблизно 180 градусів) на 20 хвилин (пильнуйте, щоб не підгоріло, а лише зарум’янилося).
Ось і все — смачна ароматна закуска готова. Тепер наливайте келих вина і розкошуйте!
Зеня ЗВАРИЮШКА