У нашому попередньому житті, ще до війни, багато хто з нас насолоджувався поїздками за кордон, знайомством з історичними та культурними пам’ятками різних країн, а також ми мали можливість куштувати страви країн, якими мандрували.
Дехто й просто вирушав у гастротури, щоб детальніше ознайомитися з тонкощами високої кухні різних народів. Війна змінила не лише наше життя, а й наші звички.
Проте це не завадило знаходити позитив у тих ситуаціях, у які ми потрапили.
Скажімо, багато моїх знайомих зараз перебувають не з власного бажання за кордонами нашої Батьківщини, тож я вирішила опитати їх щодо «спеціалітетів» та особливостей кухні тих країв, у яких вони наразі перебувають.
Кулінарні будні Німеччини
Моя знайома, Наталя Зубар, разом з дітьми ще в 2022-му вирушила в Німеччину після кількох місяців окупації на Сумщині.
Вона й зараз перебуває у цій дружній до нас європейській країні, тож я вирішила поцікавитися секретами німецької кухні, адже те, що ми знаємо про кулінарію цієї країни, переважно обмежується сосисками з квашеною капустою чи свинячою рулькою під хороше німецьке пиво. Проте, як запевняє Наталя, місцева кухня маловідома для нас.
Звісно, жителі цієї багатої (навіть за європейськими мірками) країни можуть дозволити собі обіди в ресторанчиках чи перекус шаурмою або ж пІде (страва, що схожа на менгрельські хачапурі — відкритий «човник» із тіста з м’ясною начинкою або з бринзи та шпинату. — Н. З.) у турецьких забігайлівках.
Проте в маленьких містечках ще готують удома, і, як розповідає пані Зубар, часто, йдучи вуличками Хайльброна, міста на півдні Німеччини, де вона проживає, можна відчути запахи тушкованої капусти чи смаженої цибульки, що долинають з відчинених вікон кухні.
Переважно німці полюбляють готувати на обід чи вечерю пасту з різними соусами або ж замовити піцу, запекти готову заморожену страву, яких у місцевих супермаркетах сила-силенна.
Проте старші люди ще часто готують маульташен (що з німецької, точніше з швабського діалекту, означає: «мауль» — паща, «таше» — торбинка, але походження цього слова не пояснять вам навіть старожили. — Н. З.).
Це такі квадратні вареники (принаймні тісто майже таке ж, як і на вареники) з начинкою зі шпинату з бринзою чи кисломолочного сиру, з картоплею і смаженою цибулею тощо.
Також іноді готують ще за звичкою айнтопф — це щось середнє між нашим борщем та солянкою: і там, і там ложка має стояти в каструлі (до речі, «топф» і означає з німецької «каструля»).
Чому за звичкою, бо життя диктує свої закони і свій ритм, тому на такі «витребеньки», як домашні страви, часто не вистачає часу: більшість німців (особливо в кого велика сім’я, а в Німеччині не лише громадяни арабського чи турецького походження мають по 3-5 дітей, а й «аборигени») віддають перевагу життю за містом, у приватному котеджі, ближче до природи.
А це в свою чергу створює певні незручності: потрібно дуже рано вставати, їхати в місто на роботу, відвозити дітей у школу чи кіндергартен (дитячий садочок), а ввечері проходити зворотний шлях, тож часу на домашнє приготування зовсім обмаль.
У таких ситуаціях дуже виручають готові заморожені страви — рибні палички (дійсно рибні, а не з рибних відходів, як запевняє пані Наталя), котлети, лазанья, піци, різноманітні заморожені (що для нас досить дивно) пироги зі сливами, сиром і шпинатом, традиційні німецькі яблучні чи вишневі струдлі.
Ще мою приятельку вразило варення (чи, швидше, джем) із шипшини — однорідна гомогенізована маса з яскраво вираженим шипшиновим смаком. Здається, цю смакоту виготовляють лише в Німеччині, принаймні ні Наталя, ні я ніде нічого подібного не зустрічали.
Багата Німеччина і на різноманітні конфітюри, та особливо вразили мою співрозмовницю джеми з ожини (якої в тих землях хоч греблю гати — навіть у межах міста вона росте вздовж доріг, залізничного полотна, у парках) та лісових ягід, але перше місце серед них посідає її улюблений — з полуниці та ревеню.
Про місцеве пиво годі й говорити — воно таке різноманітне за марками та смаками, що може задовольнити не лише найвибагливішого гурмана, а навіть жінок, які пива на дух не переносять. Для них місцеві броварі виготовляють радлер — щось середнє між пивом та лимонадом міцністю 3%.
Ну і, звісно ж, яке німецьке пиво може обійтися без брецля — такого собі бублика, вигадливо закрученого і посипаного крупною сіллю?
Він упевнено може стати символом німецької кухні (до речі, на вивісках приватних пекарень часто можна зустріти брецель). Між іншим, такі бублики випікали й у Львові (правда, називали їх прецлями), адже Львів входив до складу Австро-Угорської імперії, а німецька та австрійська кухні — дуже близькі.
Картопляний салат — і в будень, і до святкового столу
Та годі теревенити, переходимо до практичних «занять» — готуватимемо класичний картопляний салат. Це абсолютно типова повсякденна страва, дуже проста і невибаглива, яку можна вживати як закуску, а можна і як гарнір до сосисок чи шніцеля.
Існує безліч рецептів цієї страви (так само, як і українського борщу) залежно від регіону. Хтось готує суто картопляний салат, хтось, окрім ріпчастої цибулі, додає зелену, дехто любить із маринованими огірочками чи вареним яйцем, а хтось — зі смаженими ковбасками або ж беконом. Пані Наталя запропонувала нашим читачам останній варіант, адже він вишуканіший і схожий на святкову, а не буденну страву.
Тож беремо пів кілограма картоплі (в Німеччині на кожній упаковці цього овоча вказують його сорт, у залежності від крохмалистості, що дуже зручно при готуванні будь-яких страв), краще такої, що не розварюється, 150 г бекону чи копченої підчеревини, середнього розміру цибулину, 2-3 мариновані огірочки, сіль та перець до смаку.
Картоплю ретельно миємо і відварюємо в «мундирах» до готовності, охолоджуємо, а потім нарізаємо великими кубиками. Тим часом нарізаємо невеликими смужками бекон і добре обсмажуємо, щоб витопити якнайбільше жиру.
Підрум’янений бекон шумівкою виймаємо зі сковорідки і викладаємо на тарілку, застелену паперовим рушничком. Цибулю чистимо, нарізаємо півкільцями і викладаємо в пательню, обсмажуємо до прозорості.
Паралельно готуємо заправку для салату: беремо пів склянки бульйону (курячого, яловичого чи овочевого), 2 ч. л. гірчиці, 1 ч. л. цукру, 3 ст. л. винного (якщо немає, то яблучного або звичайного) оцту, 3 ст. л. олії (краще без запахів).
Усе це змішуємо в невеликій каструльці, ставимо на вогонь, доводимо до кипіння і заливаємо цим соусом картоплю. Додаємо сюди ж обсмажений бекон, цибулю і дрібно нарізані або ж натерті огірочки, ретельно перемішуємо, додаємо сіль і свіжозмелений перець до смаку — готово! Салат смакує як теплим, так і холодним.
P. S. Часто картопляний салат заправляють майонезом (магазинним чи домашнім) — цей варіант смачніший, як на мене, проте не відповідає канонам німецької кухні. Хочете відчути колорит Баварії чи Швабії — готуйте заправку з бульйону та оцту.
(Продовження —
в наступному номері)
Дарка КОХ
