З-під різця народжується образ: як майстер з Бережан знаходить у дереві образи гетьманів, отаманів та простих козаків

Він не закінчував мистецьких училищ і вишів. Його творчими університетами стало саме життя — явища в природі, героїчна історія українського народу, сакральні постаті. А далі промовляв талант митця.

Різьбяр і скульптор Михайло Завійський з міста Бережани на Тернопіллі створив десятки робіт на козацьку, опришківську, лемківську тематику, не кажучи про тисячі екземплярів сувенірної продукції у радянський час. Попри поважний вік, Михайло Завійський продовжує займатися різьбою, створюючи в дереві нові й нові образи.

Спадкова справа

Михайло Завійський народився і провів раннє дитинство на зеленій Лемківщині. Українські села Балутянка (звідки родом Михайло) і Вілька, що розкинулися в Нижніх Бескидах (Польща), здавна славилися різьбярськими династіями. Різьбив iз липи батько Михайла, і хлопчина добре придивлявся, як з-під різця народжується образ.

А в цій гірській лісистій місцевості було чимало відходів деревини, яка надавалася художній обробці. З іншого боку, бракувало родючої землі, яка приносила б горянам більші доходи.

Свого часу тутешніми рель­єфними та об’ємними скульптурними роботами, які відзначалися високим мистецьким рівнем, зацікавилася графиня Анна Потоцька. Вона вирішила підтримати талановитих майстрів-лемків і у 1878 році заснувала в містечку Риманів (нині Підкарпатське воєводство Республіки Польща) школу столярної справи та різьби.

А саме в той час у селі Івонич та згаданому Риманові були відкриті курорти європейського значення — на основі мінеральної води. Тож сувенірні вироби лемків-різьбярів набули популярності й особливо добре продавалися серед відпочивальників.

Трагедія лемків

Лемківщина — край справді благодатний. Але його мешканці пізнали і трагедію німецької окупації, і жорстокий час депортації лемків разом iз надсянцями, холмщаками — в УРСР. Адже у вересні 1944 року був підписаний горезвісний договір між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення про «обмін населенням».

Це звучало цинічно, але українців з Польщі переселяли в УРСР, а польське населення, що проживало в Україні, — у Польську Народну Республіку.

Михайлові минуло 5 років, але він добре запам’ятав червень 1945 року, коли довелося назавжди покинути рідну землю. Йшли затяжні дощі. На залізничній станції в селі Вороблик Шляхетський залишилися продірявлені цистерни для нафти. Батько Михайла зробив накриття з дощок, і в них поселилися три сім’ї, які чекали на виїзд в УРСР.

Лемків завантажили у відкриті товарні вагони для вугілля, з яких сформували предовгий ешелон. Його тягнули три паротяги — два спереду, один ззаду. Два тижні котився потяг. Нарешті вигнанці прибули на кінцеву станцію — Потутори, що неподалік міста Бережани.

Одні лемківські сім’ї роз’їхалися шукати залишені поляками хати в Козівському районі, інші — поблизу Теребовлі. А Михайлові односельці звикли до такої гірської місцевості, як у Балутянці.

І вони перебралися в село Гутисько на Бережанщині, звідки виселили поляків. Вільні хати вимазували глиною, білили — і так приводили до пуття нове житло.

Наділили родину Завійських смужкою землі, а через два роки — насильна колективізація. «Забрали землю, коня, віз. Батько ховався, не хотів вступати до колгоспу, то його за те ще й міліціонер побив...», — згадує Михайло Завійський.

Львів, Пушкіно, Бережани

Він закінчив чотири класи початкової школи в Гутиську, а вже від п’ятого по десятий вчився у середній школі в Підвисокому.

Тим часом талант різьбяра і скульптора нуртував у генах Михайла і просився назовні. Врешті, зумів матеріалізуватися у сувенірних роботах! Бо ще до служби в армії Михайло п’ять років працював на Львівській фабриці художніх виробів імені Лесі Українки, де вирізьблював різні сувенірні фігури.

А в 1968 році директор Бережанського лісгоспу запропонував пану Михайлові Завійському роботу в сувенірному цеху цього підприємства. Крім того, допоміг отримати двокімнатну кооперативну квартиру на виплат.

Старші люди пам’ятають, що в таких сувенірних цехах і фабриках у той час виготовляли продукцію, яка користувалася масовим попитом, а найбільше різьбили фігури звірів — орел на вовку, лев, ведмідь, олень. Зразки виробів затвер­джували в Міністерстві лісового господарства.

Утім навіть серійна робота вимагала від різьбярів підвищувати майстерність. І тут молодому майстрові випала щаслива нагода — побувати на всесоюзному семінарі у місті Пушкіно (Росія), де у 1972 році зібралися художники, скульптори з усього Радянського Союзу.

Михайло Завійський один тоді представляв Тернопільщину. Отримав практичні уроки, як краще розробляти фігурки звірів, іграшок для дітей, а загалом — як майстерно обробляти відходи деревини, щоб не пропадали.

Пан Михайло понад три десятиліття щомісячно різьбив до 40 таких сувенірів у цеху Бережанського лісгоспу. Декілька разів отримував першу премію за свої роботи, не бракувало — других і третіх. Та навіть після виходу на пенсію різьбяр проводив майстер-клас для студентів Бережанського агротехнічного інституту...

Декоративні шахи Михайла Завійського: козацьке військо vs польське військо.
Фото надане Бережанським історико-архітектурним заповідником.

Рельєфна й об’ємна різьба

Михайло Завійський упродовж багатьох років працює в царині як рельєфної, так і об’ємної різьби. Він приділяє увагу кожній деталі, кожній рисочці на обличчі і складці на одязі своїх персонажів та розмальовує їх. Різьбить здебільшого з липи, хоча іноді створює частини виробу (як, наприклад, деякі ікони) з груші, акації, дуба.

З початку 2000-х майстер звернувся до козацької тематики, і почав «знаходити» в дереві образи гетьманів, отаманів і простих козаків, передаючи при цьому їхній емоційний стан. Але насамперед заглиблюється в героїчне життя козацьких ватажків.

Скажімо, різьбяр вивчив найцікавіші штрихи біографії легендарного отамана Запорозької Січі Івана Сірка — перемоги в битвах проти татар і турків, наказ — відрубати йому по смерті руку та з нею ходити в походи... І з таким багажем інформації народилася скульптура безстрашного, як вихор, Івана Сірка.

Його унікальна робота — декоративні шахи. Їхня художня сутність — навпроти козацького війська під проводом Богдана Хмельницького вишикувалося польське військо, яким командував король Ян Казимир. Михайло Завійський уважно вивчив військовий стрій козаків і поляків XVII століття, щоб «одягнути» в нього шахові фігури, і понад два місяці вирізьблював їх.

Тепер ці декоративні шахи зберігаються в Бережанському державному історико-архітектурному заповіднику і стають невід’ємним атрибутом свят і фестивалів у Бережанському замку.

Михайлові близька доля лемків, вигнаних з батьківщини. І він «зафіксував» у дереві образ лемка — збідованого, на плечі якого звалилися злидні і безвихідь, а з іншого боку вирізьбив хазяйновиту і дбайливу лемкиню. Не оминув увагою і постать легендарного опришка — Олекси Довбуша, якому присвятив декілька робіт.

Адам, Єва й Ісус

В останні десятиліття різьбяр iз головою занурився в релігійну тематику. Він створив барельєф Почаївської Божої Матері й напрочуд цікаві барельєфи святого Серафима Саровського.

Для ближчого ознайомлення з життєписом святого він побував у монастирі (Нижньогородська область Росії), де жив чернечим життям Серафим Саровський, у печері, де він заприятелював iз лісовими звірами і навіть годував ведмедя з рук. Ці віхи біографії святого відображені в роботах Михайла Завійського.

А з його рук, різця і долота вийшли не менш колоритні об’ємні скульптури — біблійних Адама і Єви; Ісуса, який возноситься на небо. А ось — звитяжний Юрій Змієборець, гордий і дещо усміхнений святий Архангел Михаїл, мудрий і життєрадісний Патріарх-предстоятель УГКЦ Любомир Гузар...

Пан Михайло Завійський присвятив творчості усе своє життя. Лише трудового стажу в нього назбиралося 45 років.

«Як бачу образ, так і створюю його», — в цьому простота, загадка і водночас розгадка таланту цього майстра різьби і скульптури.

Він удостоєний низки відзнак — грамот Межигірського фестивалю народної пісні та ручних ремесел (2014 р.), Національного музею народної архітектури та побуту України в Пироговому (2016 р.), низки грамот Міжнародного фестивалю «Лемківська ватра» в Монастириська на Тернопіллі.

Михайло Завійський і нині у творчості. Не в окремій просторій майстерні, а у своєму помешканні. Та ще в якому помешканні! Він з дружиною і трьома синами, двоє з яких мають свої сім’ї, уже багато років тулиться у трикімнатній квартирі (всього в ній помістилося 13 осіб).

Але, як переконує пан Михайло, чиновники обласного управління Держгеокадастру так і не надали погодження на поліпшення житлових умов, збільшення квартирної площі ... Виходить, оригінальні роботи майстра мають значення як для держави, так і її мешканців, бо випромінюють красу та приносять естетичну насолоду. А сам митець та його родина — нікому не потрібні, тож нехай живуть собі, як знають?