Кохання і ГУЛАГ: у Києві відкрили фотовиставку «Біль нащадків»

Валентина САМЧЕНКО

 У Києві, в приміщенні «Укрінформу» відкрили історично-документальну фотовиставку «Біль нащадків», присвячену 100-річчю трагедії одного кохання. Презентували її Центр німецької культури «Видерштраль» спільно з громадською організацією «Лейпцизький дім».

Ця невигадана історія мовою чорно-білої та кольорової фотографії розповідає про неймовірні страждання німкені Магди Хоманн, яка внаслідок двох Світових воєн стала чужою на своїй історичній батьківщині і потрапила в жорна тоталітаризму СРСР, приїхавши на Вінниччину.
    

Юна німкеня Магда закохалася в колишнього військовополоненого першої Світової війни, українця Олексія Кучинського, який після полону батракував у німецького господаря, й заявила сім’ї про намір вийти за нього заміж.

Велика родина Хоманнів розцінила це як зраду сім’ї та нації й зреклася непокірної. Без єдиного документа молода жінка, вагітна двійнею, залишила Німеччину, вирушаючи з коханим у підневільну Україну.
    

Німкені Магді довелося пережити НЕП; колективізацію; голодомор 1932-1933 років; смерть чоловіка навесні 1934 року; сталінські репресії 1937-1938 років; страждання у страшній нужді з двома синами; проводи їх у 1940 році на службу до Червоної армії; наступ її Німеччини на її Україну, і війну її синів проти її братів і племінників...
    

Усе це — реальні сторінки біографії Магди Хоманн, каторжне життя якої обірвалося у стінах сталінського ГУЛАГу. Листи Магди брату Густаву — єдиному, хто зрозумів і допомагав як міг, могли би стати свідченнями у суді проти геноциду людства. Живі листи, які збереглися донині. Щемні, болючі, стражденні, як і доля Магди. Ними наскрізь пронизана експозиція київської виставки.
    

У 1942 року старший брат Густав, який до війни єдиний допомагав сестрі грошовими переказами, розшукав її в подільській глибинці, в селі Каришків на Вінниччині, просив повернутися до Німеччини. Але Магда... відмовилася.

Не зробила того, про що мріяла довгі 20 років, відколи приїхала на чужину. Бо понад усе бажала, щоб живими були сини-близнюки. Густав опісля зустрічей із сестрою опинився в радянському полоні, утім після усіх поневірянь повернувся до Гамбурга у 1947-му.
    

Магда вимолила у Бога повернення синів додому. А волю собі — так і не змогла. У 1944 року її арештували за національною приналежністю, з тавром «ворог народу». До 1947 року вона ще надсилала короткі повідомлення про себе, а потім зникла. Назавжди. Де саме — невідомо й досі.
    

Густав, зістарившись, 1968 року передав племіннику Петеру Хоманну-молодшому згорток Магдиних листів і наказав розшукати її нащадків в Україні. І Петер шукав. Довго і наполегливо — 25 років! Аж поки не впав великий Берлінський мур.
    

У 1993 році коріння і крона генеалогічного дерева Хоманнів-Кучинських воз’єдналися, воно по-новому зазеленіло. Нащадки Магди увіковічили її пам’ять документально-публіцистичною повістю «Любов і муки Магди Хоманн», численними публікаціями у німецькій та українській пресі, провели вечори пам’яті у селі Каришків, де вона пройшла сім кіл життєвого пекла.
    

Держкіно України профінансувало створення документального фільму... Утім уже понад 30 років рідні так і не можуть розшукати місце загибелі та поховання Магди. Підключалося й посольство Німеччини в Україні — утім щоразу з архівів надходять однотипні відповіді: «У списках не значиться».
    

Фотовиставку в Києві проводять з ініціативи Ради німців України за фінансової підтримки Федерального міністерства внутрішніх справ, будівництва і комплексного територіального розвитку Німеччини через Благодійний фонд «Товариство розвитку». Презентували її внук Магди Петер Хоманн і правнук Сергій Сай-Боднар — автори публіцистично-документальної повісті «Любов і муки Магди Хоманн».