Ті самі гості в ту саму хату: навіщо Саакашвілі знову приїхав в Україну

05.06.2019
Ті самі гості в ту саму хату: навіщо Саакашвілі знову приїхав в Україну

Саакашвілі в аеропорту: здрастуйте, я ваш батоно. (Фото з сайта dw.com.)

Щойно зійшовши з трапа авіалайнера, Міхеїл Саакашвілі одразу розсипався у компліментарних реверансах президенту України Володимиру Зеленському.

 

Найепатажнішим і з подвійним змістом був: «Пацан сказал — пацан сдєлал». Тобто ексцентричний та неврівноважений пошановувач прогулянок по дахах київських будівель, грузинський карлсон у стані неконтрольованої ейфорії у перші ж хвилини повернення в Україну визначив принизливий соціальний і суспільно-політичний статус свого благодійника.

 

Рука простягнена за милостинею чи щоб вчепитися в горло?

В умовах жорсткої критики «молодої команди Зе» за дилетантство, аматорство, некомпетентність, не сприйняте суспільством так зване лібертаріанство та схильність до капітулянтства перед терористичним режимом Путіна, такий «жарт» батоно Міхеїла виглядає досить знаковим інформаційним приводом у контексті можливої його ролі і місця, як лідера «Руху нових сил» у подальшій генезі загальної обстановки в Україні та навколо неї. Адже вітчизняна громада пам’ятає, з якими амбіціями свого часу висадився в Україні грузинський кадровий десант, його неоднозначну, подекуди й руйнівну роль у реформуванні окремих секторів життєдіяльності країни, компрометації і торпедування на замовлення спочатку політичних конкурентів Петра Порошенка, а потім і його самого. В той час спроба колишнього глави грузинської держави захопити владу в Україні завершилася процедурою його екстрадиції за кордон, що загалом із розумінням було сприйнято демократичним світом. 
 
Чи наважиться Саакашвілі, який звик автократично використовувати інших, вкотре спробувати захопити українську булаву — питання риторичне. Хоча, за класикою жанру, непродумане, політично вмотивоване надання притулку вигнанцю — володарю іншої країни, як правило, несе в собі суттєві ризики для очільника та істеблішменту держави, що його надає. З цього приводу доречно послатися на афоризм легендарної Фаїни Раневської: «Руку протягують не лише за милостинею чи допомогою, а й щоб вчепитися в горло». Володимиру Зеленському потрібно врахувати гіркий досвід національної новітньої історії, щоб знову не наступити на хибні політичні граблі. 
 
Для уникнення розбалансованості й хаосу в країні спільно з громадянським суспільством виважено і філігранно вибудовувати стратегію кадрового забезпечення державних інституцій, особливо сектору безпеки й оборони. Надавати перевагу висококваліфікованим національним кадрам, які вже зробили відчутний внесок у розбудову і забезпечення безпеки держави та відродження української ідентичності. Мають тверду патріотично-державницьку позицію і переконливо зорієнтовані на інтегрцію України в ЄС і НАТО. Необхідно також суттєво посилити у вищому державному кадровому пулі представництво корінного українського етносу, а не формувати його переважно за рахунок діаспорного середовища та іноземців колишніх метрополій, що колонізували Україну. Політика непотизму (фаворитизм, кумівство), яку стоїчно реалізовує Зеленський, закономірно призведе до кризових деформацій та стагнації країни. Такого розвитку сценарію подій бажає і всіляко цьому сприяє Кремль, де розуміють, якою буде реакція офіційного Тбілісі на повернення в Україну Саакашвілі та як це позначиться на подальших українсько-грузинських відносинах. 
Якщо ж присутністю в Україні Міхеїла Саакашвілі якась «масонська ложа розумників» сподівається мінімізувати ризики для себе від «команди Зе», то це марна справа. Оскільки автократ із усталеним способом життя — колишній експрезидент та «ексгубернатор» — здатний їх лише посилювати.

Псевдопацифістам і капітулянтам — рішучий бій

Загалом новій владі потрібно нарешті усвідомити, що 20 травня 2019 року в парламентсько-президентській республіці відбулася інавгурація президента України, а не коронація монарха, який нібито має одноосібне право на узурпацію влади в державі та антиконституційні рішення. Запам’ятати, що вихований у горнилі революції Майдану та російсько-української війни громадянин нікому не дозволить брутально принижувати честь і гідність країни, нахабно топтатися по історичній пам’яті та національних почуттях співвітчизників. Бо маховик демократії і свободи слова набув таких обертів в Україні,що його нікому не вдасться зупинити.
 
І головне. З огляду на ескалацію напруги в геополітичному вимірі, офіційний старт «холодної війни» та нарощування гонки оззброєнь і загрози можливого розв’язання масштабного ядерного конфлікту, Україна повинна всіляко зміцнювати власну безпеку та обороноздатність. Першочерговим стратегічним пріоритетом має бути мобілізація національного ресурсу й міжнародної проукраїнської коаліції на відсіч російській агресії, відновлення суверенітету й територіальної цілісності країни у міжнародно визнаних кордонах. Відносини з «чистого аркуша» з Росією можливі лише після повернення у вітчизняну юрисдикцію незаконно анексованого Криму та тимчасово окупованих територій Донбасу. Псевдопацифістам, капітулянтам, ревізіоністам i ренегатам — рішучий бій, оскільки вони, перебуваючи під впливом Кремля, ведуть країну до катастрофи. Мають бути також унеможливлені в різних форматах міжнародні сепаратні домовленості на шкоду національним інтересам України.
 
В інформаційній царині постійно і послідовно доводити, перш за все через вітчизняні і зарубіжні медіа, до свідомості української, російської і світової спільнот супертоксичність путінської Росії, відносини з якою є руйнівними для суб’єктів, що їх підтримують. Яскравим прикладом є нещодавня відставка за корупційними мотивами уряду молодого і не досить досвідченого канцлера Австрії Себастіана Курца, який із партнерами по коаліції праворадикалами «Свободи» занадто, як виявилося, довірливо вибудовував стосунки з Путіним.
 
Чи здатний дуумвірат Коломойського—Зеленського сприймати подібні та інші конструктивні пропозиції, спрямовані на консолідацію суспільства, згуртованість політичного класу і єдність вітчизняної еліти та українського православ’я, покаже час. Поки що виникають великі сумніви. Оскільки окремі меседжі спікерів i бізнес-партнерів дуумвірату кореспондуються з імперською ідеологією «руского міра», розпалюючи в суспільстві протистояння на міжетнічній i міжконфесійній основі. Щоб зрозуміти трагічні наслідки таких експериментів у дусі східного прислів’я «не смикайте тигра за хвіст», таким прокремлівським апологетам варто ознайомитися з філософською і творчою спадщиною Макіавеллі, Гегеля, Бісмарка та українського пророка Тараса Шевченка з його посланням: «Та й добре вигострить сокиру». Не варто владі провокувати чергові криваві розбірки, в результаті яких їх ініціаторам доведеться, як і грузинському Карлсону, втікати по дахах українських домівок у близьке та далеке зарубіжжя. Краще прислухатися до поради відомого персонажа детективів Агати Крісті Еркюля Пуаро і «включити мозок». Звичайно, якщо він у таких ініціаторів не затьмарений до кінця реваншистським українофобством. 
Василь БОГДАН, експерт iз питань безпеки, публіцист