Церемонія вшанування лауреатів-2007 відбулася у казковому палаці Лялькового театру.
Посприяв у наданні приміщення експерт «КР» Микола Жулинський, за сумісництвом тоді — голова Національної ради з питань культури при Президентові України.
А далі почалася кількарічна ефектна та ефективна співпраця з Університетом імені М.Драгоманова.
Дійство «Книжка року’2008» проходило в актовому залі Університету за сценарієм Олександра Ірванця, котрий написав піднесено іронічний гімн рейтингу (на музику Лесі Герасимчук).
У парі з ним рухала театралізовану програму Оксана Шпортько, драгоманівська випускниця. Вона вестиме церемонії кілька років поспіль; наступного 2009-го, наприклад, з Михайлом Бринихом.
У редакції журналу «Kr» завжди практикувалися студенти — майбутні журналісти, редактори, книгознавці, видавці; вони ж і волонтерили на «Книжці року». Два роки поспіль студентських помічників очолював старшокурсник Університету Драгоманова Дмитро Стретович — нині він має власне видавництво Pabulum, новинки якого два останні роки входять до топів «КР».
Алла Миколаєнко закінчила аспірантуру і вже сама викладає, а 2018-го випустила перше в Україні дослідження видавничої історії: «Смолоскип» (1967–2017): від Америки до України» (К.: Смолоскип). Колишній волонтер «КР» Олег Сербін став директором Наукової бібліотеки імені М.Максимовича.
Оксана Блажевська — нині відома поетка і літ-промоутер. Антон Комар працює у поважному видавництві «Кліо».
Ми насмілилися залучати до роботи і власних дітей-студентів. Перше працевлаштування випускника правничого факультету Антона Родика — редакція журналу «Kr», де він кілька років виконував функції юриста, менеджера служби «книга-поштою» і водія-експедитора.
Молодший син, Дмитро, по закінченні менеджерського факультету подався у рекламний дизайн. Серединою 2004-го запропонували йому робити обкладинки журналу — тоді він уже успішно працював у приватній компанії, серед замовників якої були поважні фірми, наприклад «Нескафе» (на той час його гігантський банер Дмитрової роботи закривав усю стіну колишнього млина Бродського, що на Поштовій площі).
Він же робив усі подальші ексклюзивні дипломи рейтингу (герб «Книжки року» намалював перший верстальник «КР»-«Kr» Кузьма Федченко, з яким познайомилися ще десять років перед тим, у редакції Сопронюкового «Слова»). Молодша донька Юля, тоді студентка, — волонтерка усіх експертних сесій та церемоній.
Старшу доню, Оленку, запросили до числа експертів дитячої номінації — спостерігаючи, як вправно формує звичку до читання у двох власних доньок. І не помилилися — її досвідчене око одного з кращих літературних редакторів глянцевої періодики непомильно виловлювало книжкову халтуру і так само помічало сміливо-обґрунтовані виходи за межі стандарту.
Думаю, усім їм було не так уже й легко працювати у нас, бо до членів сім’ї засновників ми ставили підвищені вимоги, професійні й моральні. І ми, і вони витримали випробування.
2008-й книжковий рік запам’ятався багатьма, як тепер кажуть, стартапами. Київське видавництво «Атлант ЮЕмСі» започаткувало серію книжок-нарисів про сучасників, що здобулися на славу: Ростислав Семків написав про Івана Малковича; Станіслав Кульчицький — про Джеймса Мейса; Олександр Євтушенко — про Андрія Середу та «Кому вниз».
Видавництво «Балтія-Друк» зладило путівник «Автомобільна прогулянка Україною», що став елементом обов’язкової екіпіровки автівок, які мандрували країною з туристичною метою. Тамара Гундорова накрила координатною сіткою хаотичний розвиток масових жанрів (Кітч і література. — К.: Факт).
Михайло Бриних ошелешив усіх «Шахматами для дебілів» (К.: Факт) — такою романну форму досі ніхто не уявляв. Юрій Андрухович узявся модернізувати переклади Шекспіра (Гамлет, Принц Данський. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА).
Омелян Пріцак презентував справжній історичний детектив «Коли і ким було написано «Слово о полку Ігоревім» (К.: Обереги).
Колись чільний дипломат, а тепер видавець Валерій Грузин випустив роман «Загибель Києва» (К.: Амадей), у якому вперше передбачено «епоху Януковича» та її кінець.
Столичне видавництво «Пульсари» вивело на український ринок французького топ-політолога Алена Безансона (Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту.— К.: Пульсари).
Не менш відкривавчим був і 2009-й. Особливо це відчувалося у популярній історіографії. Топ-14 тієї рубрики поділили три київські видавництва: «Кріон» із серією «Україна: хронологія розвитку» (ідея проекту та її спонсорування належить Анатолію Толстоухову); «Наш час» — практично, той самий алгоритм, навіть автори подеколи спільні, але в нижчому ціновому сегменті; «Темпора» — тоді вийшло перші чотири випуски серії Militaria Ucrainica.
Серед лавреатів опинилася справді цікава, не протокольна, книжка Леоніда Каденюка «Місія — космос» (К.: Пульсари). А серед пізнавальних книжок для дітей перемогло одне з найкращих видань в усій історії видавництва Івана Малковича: «Український космос» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА).
У номінації «Хрестоматія» одноосібним лідером стало перевидання Шевченкового «Кобзаря» з ілюстраціями Василя Седляра (К.: Дух і Літера; Оранта) — 1933 року київська цензура не догледіла «компромату» в тих малюнках, а московська все зрозуміла правильно: Седляр — «націонал-фашист», бо натякає на відповідальність Сталіна за Голодомор (а видання ж, презентабельно-кольорове, планували поширювати за кордоном як контрпропаганду).
Тираж знищили, художника розстріляли, решту причетних жорстко репресували — серед них і головного редактора, онук котрого, Артур Рудзицький, експерт «Книжки року», і реставрував видання.
Ще одна прикметна новинка того року з хрестоматійного терену — Ігор Бондар-Терещенко, «У задзеркаллі 1910–30-х років» (К.: Темпора). Історія письменницького повсякдення, котра розчистила майбутній шлях серії «Наші 20-ті», котру в тому ж видавництві нині ефектно провадить Ярина Цимбал.
А двом книжкам «Темпори» у рейтингу-2009 явно «не пощастило». Їх написали довший час акредитовані у Москві британський та французька журналісти: Едвард Лукас («Нова холодна війна. Як Кремль загрожує і Росії, і Заходу») та Елен Блан («Родом із КГБ. Система Путіна»).
Можливо, вони були неправильно рубриковані — у підномінації «Зарубіжна гуманітаристика» — й експерти-філософи, що мають справу з вічними істинами, не догледіли розпеченого реактивного ядра цих свідчень? Хай там як, а вони не потрапили до Коротких списків — а мали би: там, за великим рахунком, ішлося про те, що наступним, і то невдовзі, об’єктом російської агресії стане Україна.
Церемонія «КР-2009» удруге поспіль відбулася у Національному педагогічному університеті імені М.Драгоманова за активної підтримки ректора Віктора Андрущенка, людини книги (того року в рейтингу фігурувала його власна новинка, «Роздуми про освіту» (К.: Знання України), хоч і не здобулася увійти до Коротких списків).
У структурі університету існує Інститут соціології, тож ми, звісно, скористалися можливістю і провели ще одне соціологічне опитування, результати якого оприлюднили на прес-конференції перед церемонією.
Тема дослідження — літературні симпатії студентів Києва, опитування вели у десяти столичних вузах, опрацьовано близько 800 результативних анкет.
Відповідала молодь, котра через п’ять років змінить на Майдані українську парадигму. Тодішні, 2009 року, читацькі преференції навіть не натякають на можливість такого здвигу.
Подаю деякі з результатів того соцдослідження лише для того, аби ми збагнули, що пластичність молодої свідомості — подиву гідна. На неї можна і треба впливати.
Яку літературу «для душі» ви переважно читаєте?
Художню літературу — 56,5%.Історичну літературу — 7,1%.
Пізнавально-довідкову — 16,7%.
Поезію — 6,6%.
Інше — 7,7%.
Не читаю паперових книжок та надаю перевагу електронним носіям — 3,7%.
Не визначилися — 1,7%.
Чи входить до раціону читання «для душі» класика? (Дайте відповідь,
що переважає).
Українська класика — 12,3%.
Світова — 55,7%.
Ні, не читаю класики — 27%.
Важко відповісти — 5%.
Які класичні твори є для вас нині актуальні й цікаві? (Назвіть три варіанти).
«Майстер і Маргарита»,
«Війна і мир»,
«Злочин і покара»,
«Гордість і упередження».
Назвіть, будь ласка, трьох найулюбленіших сучасних українських письменників?
Андрухович,
Костенко,
Забужко,
Дереш.
Важко відповісти — 2,7%.
Не читаю сучасних українських письменників — 47,2.
Купуєте книжки переважно?
Українською мовою — 34,6%,
Російською мовою — 60,9%,
Інше — 4,5%.
Наскільки все тепер змінилося, можна побачити із глибокого дослідження читацького ринку Центром Разумкова 2018 року. Та, може, все почалося з того, що лауреатом «Книжки року’2009» стала книжка Василя Шкляра «Залишенець. Чорний ворон» (Х.: Клуб сімейного дозвілля)?
