Національність не в «марусях»

Відомий київський арт-критик Кузьмін на початку 1920-х писав: «Олександр Мурашко довів, що національність не в «марусях» і «бандуристах», а в органічному зв’язку власне автора зі своєю землею, яка виростила його, у збагаченні свого народу, не у відторгненні його від інших світів, а саме у залученні до великої світової культури». Тоді відомого художника, одного з активних організаторів Української академії мистецтв, який працював разом з Георгієм Нарбутом, Федором Кричевським, Михайлом Бойчуком, Миколою Бурачеком, уже не було серед живих. Його на початку літа 1919-го застрелили поблизу власного будинку в районі Лук’янівки в Києві. Зловмисників ніхто не знайшов. Розпочинався-бо період кривавих розправ із українським національним мистецтвом.

Забутий день народження

І до сьогодні ім’я художника Олександра Мурашка не є загальновідомим. Учорашня 140-ва річниця з дня народження майстра пройшла практично не поміченою. У Національному художньому музеї України, де зберігається більше ста олійних робіт і малюнків художника, постійно діючою є одна зала з його роботами. Там, серед близько двох десятків, — одна з найвідоміших картин «Благовіщення», в якій застосовано композиційний прийом «прориву простору», відбувається контрастна гра холодних синіх кольорів і теплих жовтих — сонячних; подив дівчини, до якої наближається архангел Гавриїл, на полотні безпосередній і непідробний. Виставку на кілька залів, де можна було побачити майже весь спадок художника, робили кілька років тому. У Національному художньому музеї також, ще з 1961 року, зберігаються архіви Миколи Прахова (сина Андріана Прахова, професора Київського університету, історика мистецтв, археолога і критика), які стали додатковим джерелом інформації про Олександра Мурашка. (Із Праховими Олександр Мурашко породичався у 1909 році: він і Микола Прахов були одруженими на рідних сестрах Крюгер — Маргариті й Анні). Загалом, крім Києва, роботи Мурашка є в музеях Одеси, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Ужгорода та Севастополя. А також в Росії (Санкт-Петербург, Уфа, Іркутськ), Білорусі й Азербайджані.

За картину «Карусель» Олександр Мурашко у 1909 році на Х Мюнхенській міжнародній виставці отримав золоту медаль. Відразу картину купили для Музею образотворчих мистецтв Будапешта. У Києві, у Національному художньому музеї, зберігається лише ескіз на картоні 1906 року цієї роботи. Автор так охарактеризував картину, що отримала міжнародне визнання: «Я хотів передати весь вихорух каруселі, весь блиск її балаганних прикрас, збентеженість і радість простих дівчат, які потрапили в місто... і вперше у своєму житті сіли на дерев’яних коників каруселі». За словами старшого наукового співробітника київського музею Алли Зверховської, що досліджує життя і творчість Олександра Мурашка, їй достеменно не відомо, чи «Карусель» понині у столиці Угорщини.

Народ Олександр Мурашко почав малювати ще на початку становлення творчої кар’єри. «Похорони кошового» (1900) — це конкурсна робота, завдяки якій учень майстерні Іллі Рєпіна Петербурзької академії мистецтв отримав звання художника і право пенсіонерської (за рахунок навчального закладу) поїздки за кордон. Художник не конкретизував подію, втім, найімовірніше, змальовано скорботну процесію прощання з кошовим Іваном Сірком. На ній зібралися козаки і селяни. Типажі художник замальовував на Чернігівщині, де в бабусі пройшло його дитинство. Жанр і тема картини сформувалися не без впливу однієї з найзнаменитіших картин учителя Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Згодом селянські образи («Зима», 1905 р., і «Селянська сім’я», 1914 р.) художник вписав у святкову урочистість, відобразивши їх самобутність і красу.

Громадянська позиція

Творче відрядження за кордон дало змогу Олександрові Мурашкові поринути у бурхливе мистецьке життя головних європейських художніх центрів—Парижа та Мюнхена, де він перебуває до 1907 року. Тогочасні мистецькі напрями і течії вплинули на творчі пошуки українського молодого художника в царині кольору та форми. Найбільше йому імпонували досягнення французьких імпресіоністів, завдяки яким палітра на полотнах Мурашка стала яснішою і соковитішою, а характер образів написаних ним портретів — ще виразнішим та експресивнішим. У Парижі Мурашко створив один з найефектніших своїх творів «Дівчина у червоному капелюсі» (1902—1903), який є одним з кращих досягнень українського портрета ХХ століття. За кордоном Мурашко створив також серію картин, у яких відобразив життя Парижа та парижан: «Парижанка», «У кафе», «Паризьке кафе», «Біля кафе». У них вдало поєднано колористичні здобутки імпресіонізму з композиційною виразністю та тонким психологізмом.

У 1907 році Олександр Мурашко повертається до Києва. Продовжує виставлятися, зокрема в Італії та Німеччині. У 1913 році відкриває власну художню студію. Він є одним із натхненників створення і організаторів Української академії мистецтв. Втім варто згадати, що дослідники київських хронік говорять про 16 захоплень столиці у 1917—1920 роках. Ставлення «наших-ваших» до УАМ, яку вдалося організувати, було вперто незмінним — у 1922-му Академію закрили, переформатувавши її на Інститут пластичного мистецтва.

Життєвий шлях українського митця і викладача Олександра Мурашка починався зі складнощів. Мати народила його 26 серпня 1875 року в Києві безбатченком. За деякими даними, розповідає старший науковий співробітник Національного художнього музею Алла Зверховська, жінка хотіла віддати дитину до когось у село, щоб позбутися сорому. Брат матері майбутнього художника — Марії Крачковської наполіг, щоб хлопчика виховувала рідна бабуся на Чернігівщині. Згодом його усиновив чоловік Марії Крачковської — Олександр Мурашко, який мав невелику іконописну майстерню. Значну роль у становленні хлопця, що не хотів малювати ікони, відігравав брат вітчима Микола Мурашко — засновник і незмінний керівник Київської школи малювання. Хоча саме заняття іконописом вітчима дало змогу ще зовсім юному хлопцеві спостерігати за роботою у київському Володимирському соборі Віктора Васнецова і Михайла Нестерова. Це вони разом із професором Андріаном Праховим першими звернули увагу на «худого, довгого, кудлатого, сором’язливого» підлітка. Він згодом став одним із провідних українських художників європейського масштабу, життя якого обірвалося невипадково.