Любов із королівства дзеркал

Любов Камінська дивиться у дзеркала з ранку до вечора. Але свого відображення, зізнається, не помічає. Вишукує лише цятки, подряпини, плями на блискучій поверхні. Цього вимагає її професія — шліфувальниця. Дзеркальницею, як вона себе називає, Любов Миколаївна працює тридцять років, і за цей час освоїла весь процес виготовлення таких виробів.

«Заможний чоловік попросив вирізати дзеркало за контурами своєї фігури»

— Починала різьбярем на київському заводі скловиробів, — згадує Любов Камінська. — За радянських часів робота була монотонною. Мені приносили заготовки дзеркал встановлених розмірів, і рейсмусом я вирізала подібні. За зміну виходило понад триста заготовок. Творчості, розумієте, ніякої! Та ось з’явилися приватні замовники, які бажали придбати дзеркала нестандартної форми. У мене немов крила виросли. А ще я стала... психологом. Залежно від ви­бору людини навіть можу визначити її характер. Так, самозакохані надають перевагу великим дзеркалам, доброзичливі — овальним, замкнуті або педанти — прямокутним. Романтики замовляють вироби у формі дельфіна, яблука, серця. Якось один заможний чоловік попросив вирізати дзеркало по контурах своєї фігури. Дядечко той був огрядний, тож і форма виробу — відповідна. Клієнт залишився задоволеним. Нехай собою милується!

Кілька років Любові Миколаївні довелося провести «на зоні». Так жартома називають на підприємстві найшкідливіший цех, де шліфують дзеркала. У свої «володіння» Камінська запросила й кореспондента «УМ».

Повітря у цеху вологе, щоб не здіймався пил від дрібних часточок скла. Під ногами — калюжі з алюмінієвою пудрою. У гумових чоботях, робі, стоячи біля верстата, Любов Камінська нагадує майстра малахітових шкатулок з відомого фільму–казки. Віртуозно крутить–вертить дзеркалом, наносячи модний фацет — так називається оброблений скошений край виробу. Руки у жінки по лікті мокрі. Торкаюся до країв виробу — гострі, порізатися можна ураз. А вона без рукавичок!

— Звикла, — випереджає моє запитання. — Дзеркала голіруч треба брати, щоб не вислизнули. До слова, всі вироби слід обробляти під водою. Інакше можуть тріснути або згоріти...

«Себе на роботі в дзеркалі не помічаю»

— Найбільше мені подобається працювати з люстерками, які можна покласти у косметичку жіночої сумочки, — розповідає майстриня. — Це не означає, що робота легша. І великі дзеркала, і кишенькові шліфують в однакових умовах. Але ж люстерко має бути витонченим і вишуканим. Тому обробляти краї навіть складніше. Чоловіки неохоче беруться за цю справу — не завжди вдається утримати виріб, а жіноча кисть і пальці — тонкі. Про манікюр і довгі нігті, зрозуміло, потрібно забути. В підсобці у мене про всяк випадок є пляшечка з йодом або зеленкою. Я хоч майстер з досвідом, але все одно порізи трапляються.

— Цікаво, скільки за зміну можете відшліфувати дамських люстерок? — запитую у співрозмовниці.

— До сотні! — відповідає вона. — Пальці під кінець дня, зізнаюся, трохи болять. Дзеркальце хоч і маленьке, але, шліфуючи, сили доводиться прикласти, натискаючи на нього. Тоді роблю зарядку: розтискаю і стискаю кулаки.

— А те, що ви цілий день бачите своє віддзеркалення, не відволікає?

— Та я себе на роботі в дзеркалі не помічаю! Лише дефекти на самому виробі вишукую. Інша справа — удома, коли чепурюся.