Володимир Якимець.
Завтра у Національному Палаці «Україна» вокальна формація «Піккардійська терція» відзначатиме свій ювілей. Концертна програма «20 років на сцені «Піккардійська терція» святкує з друзями» триватиме понад дві години. Разом з «Піккардійцями» на сцену вийдуть німецький акапельний гурт Terzinfarkt, Руслана, Марічка Бурмака, Тарас Чубай, Павло Табаков, Павло Гудімов, Олег Лихач, Лілія Ваврін, гурти «ТНМК» та «Орфей»... Усі вони на один вечір увіллються до дружного колективу «Піккардійської терції» і виконають сольні партії найвідоміших композицій гурту. Прозвучать як знані хіти гурту — «Старенький трамвай», «Пустельник», «Сад ангельських пісень», «Берег ріки», «Нехай...», так і близько десяти нових пісень, написаних у 2011—2012 роках. Режисер Михайло Крупієвський обіцяє масштабне дійство, що складатиметься з потужного вокалу, видовищної «картинки» і неймовірно позитивної енергетики. У програмі вечора також — «розправа» над українським телебаченням та пісня–посвята Анні Герман. Сценічні костюми для «Терції» пошила Оксана Караванська, з якою колектив співпрацює уже не перший рік. Останні приготування до свята ущільнили і без того напружений графік «Піккардійців», але на спілкування з «УМ» художній керівник формації Володимир Якимець трішки часу викроїв залюбки.
— Володимире, кому, як і де (на якій кухні чи в якій курилці) спала на думку ідея виокремитися з хору студентів Львівського державного музичного училища ім. С. Людкевича?
— По–перше, це не був хор музичного училища. Студентський хор в училищі був, є і буде завжди. Ми в цьому хорі, як і всі інші студенти, свого часу співали. А об’єдналися, власне, поза цим хором в окремий колектив. Хоча на початку про колектив як такий і не йшлося. Ми просто хотіли співати також інший репертуар, а не тільки той, який нам давали в хорі.
Спершу ми були дванадцятиголосим мішаним хором. Але до офіційної дати народження «Піккардійської терції», 24 вересня 1992 року, в колективі залишилося четверо співаків: Ярослав Нудик, Богдан Богач, Андрій Капраль і я. Дещо згодом до нашого квартету приєдналися Андрій Базиликут та Роман Турянин. А єдина за двадцять років існування заміна у складі нашого гурту відбулася 1996 року: на місце Андрія Базиликута прийшов Андрій Шавала.
— Чи заглядали ви тоді в таке далеке майбутнє, як 2012 рік? Якщо так — якою ви уявляли «ПК» через двадцять років?
— Жодна людина не знає, що з нею буде завтра, а тим паче через двадцять років. І ми, звісно ж, не заглядали у таке далеке майбутнє. З самого початку в нас були певні творчі плани, але точно не на таку тривалу перспективу.
— Володимире, звідки така цікава назва?
— «Пікардійська терція» — це термін авторства знаменитого українського композитора Анатолія Кос–Анатольського. Означає «мажорний зворот у фіналі музичного твору». Але ми внесли у цей термін власну родзинку — подвоїли літеру «К».
— У вашому репертуарі — понад 300 композицій. Обираючи їх, якими критеріями ви керувалися і керуєтеся зараз? Чи були випадки, що зупинилися на тому чи іншому творі, а потім стало зрозуміло, що він не вписується у ваш репертуар?
— Обираючи пісні до репертуару, перш за все, опираємося на власний музичний смак. Якщо композиція подобається нам, це означає, що вона підходить «Піккардійській терції». І навпаки: не подобається — не підходить. Виконавець має бути чесним передовсім перед собою. За двадцять років були випадки, що ми робили пісні, які у результаті так і не входили ні в альбоми, ні в концертний репертуар. Вони якось випадали з нашої логічної музичної думки. А може, ще просто не настав їхній час? Може, років через п’ять співатимемо їх?
— З якими сучасними композиторами співпрацюєте сьогодні?
— Ярослав Нудик, Володимир Якимець і Олександр Шевченко — ці три сучасні композитори всі двадцять років є музичними стовпами «Піккардійської терції».
— Як складаються стосунки у «Піккадійській терції»? Творчі рішення приймаєте колегіально чи за принципом «ми порадилися, і я вирішив»?
— «Піккардійці» — не просто учасники одного колективу, ми — насамперед друзі. Усі творчі рішення приймаємо колегіально. Правда, я як художній керівник маю два голоси, а не один. Утім голосування проводимо не так уже й часто. Музичні смаки у нас однакові. Хоча всяке буває... Але навіть тоді, коли є пісня, яка особисто мені дуже подобається, а всім іншим — ні, не примушуватиму колег співати її. Зрештою, моє художнє керівництво зводиться до того, що стежу за репертуаром, складаю концертні програми, проводжу репетиції. У всьому іншому ми рівноправні.
— Як часто ви виступаєте, гастролюєте? Як часто погоджуєтеся на пропозиції виступити на корпоративі, чиємусь весіллі?
— На концертне життя «Терції» гріх жалітися: концерти у нас були, є і, надіюся, будуть. Щодо корпоративів, то і від них не відмовляємося, бо знаємо: якщо хтось хоче бачити «Піккардійську терцію» на своєму святі, то точно знає, кого запрошує. Ми — не тамади: не бавитимемо людей, а просто будемо самі собою. На весіллях також співаємо, але тільки на весіллях наших найближчих друзів. І робимо це безплатно — це наш музичний подарунок.
— Жанр, у якому виступає «Піккардійська терція», належить до елітарних мистецьких жанрів, конкурентів у вас небагато. Для творчого зростання це гарно чи погано?
— Неправда, що акапельна музика належить до елітарних музичних жанрів. Це просто один із жанрів музики. Нічого складного у цьому жанрі немає, тим паче для людей, які цьому мистецтву вчилися. І конкуренти у нас є. Хто каже, що їх немає, той погано стежить за розвитком акапельної музики в Україні. Не задумуючись, назву з десяток колективів — і чоловічих, і жіночих, і мішаних. А добре це чи зле для нашого творчого зростання? Не конкуренція головне. Головне — бажання самого колективу розвиватися і рости.
— Якби так сталося, що треба було оновити чи доукомплектувати «Піккардійську терцію», яким вимогам повинен відповідати кандидат?
— От коли виникне потреба доукомплектувати «Піккардійську терцію», тоді й думатимемо про вимоги до кандидата.
— Як проходять ваші репетиції, скільки годин на добу потрібно займатися вокалом, чи дотримуєтеся якихось спеціальних дієт?
— Репетиції у нас проходять з понеділка по п’ятницю. Переважно вони тривають по три години, інколи довше. А на вихідних у нас зазвичай концерти. Щодо дієт, то особисто я ніколи цим не переймався. Зрештою, дієти — особиста справа кожного: у всіх різний організм, тому кожен знає, що для нього краще.
— Чия оцінка творчості «Піккардійської терції» для вас є найважливішою? Як реагуєте на критику?
— Для виконавця найвища оцінка його творчості — це заповнені зали і продані диски. Як реагую на критику? А вона у нас хіба є? Зі ста відсотків того, що я читав і чув в Україні про «Терцію», конструктивної критики назбирається від сили відсотків три. У нас немає критиків — є критикани або люди, які думають, що вони критики...
— Чи дарували вам подарунки на ювілей?
— Друзі і шанувальники робили і роблять нам подарунки. Це — листівки, картини, дружні шаржі, сувеніри... І на 20–річчя, гадаю, зберемо міх подарунків. Може, й не один (усміхається).
— Яким вам уявляється наступний ювілей формації?
— До наступного ювілею ще треба дожити... Якщо доживемо, то хочу, щоб «Терція» і у свої 25 років була у тому ж складі, що й зараз. А ще — щоб через п’ять років наших старих прихильників не поменшало, а нових — побільшало.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
