Майбутнє твориться сьогоденням: Перемога України і загибель Московії
Наші пращури — арії-руси залишили нам і нашим нащадкам давню мудрість: «Життя нічого не дає дарма, і всьому, що дається долею, таємно визначена своя ціна». >>
Назар Лебяк — один із галицьких шляхтичів. Фото автора.
Аристократія у Галичині була здавна — ще починаючи з короля Данила. А їхня історія почалася з тих далеких часів, коли християни організовували хрестові походи. «Переважно люди, які на них зголошувалися, були синами заможної німецької аристократії, — розповідає «УМ» історію походження шляхти її молодий нащадок Назар Лебяк. — Рiч у тiм, що всю спадщину і титул отримував лише старший син, тож усім іншим доводилось самотужки шукати щастя. Так багато лицарів і опинилося на «святій землі». Серед них були і Драго–Саси, чиї нащадки i зараз живуть у Галичині. Після хрестових походів лицарі залишались жити на «землі невірних», адже, по–перше, дома їх нічого не чекало, а по–друге, награбувавши який–не–який маєток, можна було починати життя і на чужині».
Через кілька століть іслам неабияк укріпився, тож жити далі на цьому ж місці було вже небезпечно, і частина лицарів приїхала до Галичини, на запрошення короля Данила. Їм роздали землі, але титулів вони так і не отримали. Проте шляхтою все ж вважалися, адже мали земельні наділи, дотримувались лицарських звичаїв та мали хорошу освіту.
«До речі, саме з галицької шляхти походив гетьман Сагайдачний, — продовжує Назар Лебяк. — Офіційною шляхтою Драго–Саси стали за часів Австро–Угорщини, а вже у Речі Посполитій почалися перші розмежування. Стосувалися вони, зазвичай, релігійного вибору. Ті, що переходили в католицизм, отримували вищий статус, для них відкривалися всі привілеї польської шляхти. Але таких було небагато, більшість православ’я не покинули. А після Берестейської унії, в 1596 році, вони переважно стали вірними греко–католицькій церкві».
Шляхта жила за правилами, яких неухильно дотримувалась упродовж століть. «Крім освіти та благородства, важливим було дотримуватися «чистоти крові, — розповідає пан Назар. — Одружуватися з простолюдинами шляхта цуралася. Подекуди ті традиції зберігалися аж до часів Радянського Союзу. До прикладу, моя прабабця вийшла заміж у 14 років за старшого від неї на 12 років шляхтича. Тоді, на початку XX століття, наша частина роду Драго–Сасів захмарно багатими вже не була, але дотримувались правила «чистоти крові». Тому батьки, нащадки шляхти, і віддали свою доньку за мого прадідуся. Родинна історія розповідає, що прадідусь дуже довго шукав «свою» панянку».
Назар Лебяк носить на пальці родинну коштовність — срібний перстень прадідуся, виготовлений на замовлення у 1917 році. «Я знайшов його в моєї бабусі, серед старих речей, — продовжує хлопець. — Саме завдяки їй мені не довелося довго шукати своє коріння і його підтвердження. Бабуся зберегла всі документи, що це засвідчували».
Назар показує своє посвідчення Українського шляхетського товариства та розповідає, як туди можна потрапити. «Свою приналежність до шляхетного роду треба довести, — продовжує молодий шляхтич. — У Європі для цього навіть роблять ДНК–тести, а мій знайомий об’їздив не одну церкву, поки знайшов у одному архіві тодішнє свідоцтво про народження із зазначеним прізвищем та походженням».
Драго–Саси — відомий рід не лише у Галичині, а й у Європі. Є багато варіантів герба цього шляхетного роду, але неодмінно там будуть півмісяць iз зірками Давида — згадка про хрестові походи на мусульман, стріла, лицарський шолом та щит, адже засновниками роду були лицарі. Також на гербі є корона на шоломі. Може бути і ще одна корона — ознака приналежності до графського або баронської роду. Загалом є три найрозповсюдженіші типи герба Драго–Сасів. Галицькі нащадки роду в більшості відносяться до першого типу герба, особливістю якого є синій щит, а не, наприклад, червоний, який переважно поширений у Польщі. Є на «галицькому» гербі Драго–Сасів і пір’я павича.
Наші пращури — арії-руси залишили нам і нашим нащадкам давню мудрість: «Життя нічого не дає дарма, і всьому, що дається долею, таємно визначена своя ціна». >>
На фронті 30 квітня загинув актор театру і кіно, військовослужбовець Євген Шумілов. Він захищав пораненого побратима. >>
Керівництво Православної церкви України освятило 5300 великодніх пасок для воїнів-захисників у Свято-Михайловському монастирі, які вже вирушили на фронт. >>
Із 18 травня запрацює електронний кабінет військовозобовʼязаного. Наразі мобільний застосунок розроблюють — його можна буде завантажити в App Store і в Google Play Market. >>
У новоспеченого блогера, автора відеоконтенту на тему приготування їжі Ігоря Шпигунова часто цікавляться, чи не працює він, бува, шеф-кухарем. >>
Під дощем, на Аскольдовій могилі, два товариші спостерігали за відкриттям чергової скульптурки проєкту «Шукай». >>