Привид Сталіна — над заповідниками

Президентський указ від 21 квітня цього року оголосив про створення в Україні 13-го національного природного парку — Ічнянського НПП в Чернігівській області (у рамках Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затвердженої Постановою Верховної Ради України ще 1997 року). Але чи потрібні нам оті національні парки і загалом заповідні території? Судіть самі... Потрібно побудувати глибоководний судноплавний канал на Дунаї — і ось перешкода: Дунайський біосферний заповідник. Треба спорудити крісельний витяг на Говерлу — а тут вам заповідна зона Карпатського національного природного парку. Необхідно будувати міст через Хортицю — не дає національний заповідник «Хортиця» і заказник загальнодержавного значення «Дніпровські пороги». Треба добудувати Південно-Українську АЕС (Ташлицьку ГАЕС) і таким чином наповнити Олександрівське водосховище — заважає історичне урочище Бузький Гард у регіональному ландшафтному парку «Гранітно-степове Побужжя». «То нащо тоді, — обурюється заповзятий чиновник, — нам ці заповідники? З ними самі тільки проблеми і ніякого зиску». Може, їх «розігнати», як Сталін, котрий у 1951 році ліквідував 88 заповідників? >>

Останнiй прихисток космічного блукальця

Якихось сто років тому, коли по-справжньому розгорнулося наукове вивчення кратерів на Місяці й було встановлено їхнє метеоритне походження, в астрономів цілком резонно виникало питання: а що ж наша матінка-Земля? Але тоді на жодне з таких питань учені дати відповіді не могли. Крига скресла після 1905 року, коли американець Д. Баррінджер розпочав багаторічні дослідження величезного кратера в штаті Арізона, який заглиблювався в земну поверхню на 175 метрів і мав діаметр 1200 метрів. Учений знайшов неспростовні докази, що ця гігантська структура, походження якої доти відносили до наслідків вулканічної діяльності, насправді є слідом від удару об Землю величезного метеорита. Було встановлено і його вік: 30 тисяч років. Відтак один за одним почали виявляти інші метеоритні кратери — в США, Австралії, Саудівській Аравії, Естонії. В науковий обіг на їх позначення навіть ввели спеціальний термін: «астроблема» (в перекладі з грецької — «зоряна рана»). Не стала винятком у цих пошуках і Україна, яка теж може «похвалитися» кількома власними астроблемами. >>

Меморандум перетворюється на меморіал урядової нерозпорядливості

Цінова лихоманка на ринку нафтопродуктів цього разу виявилася не сезонною, а, швидше, системною хворобою. Тривожні сигнали почали надходити набагато раніше. Тоді у передчутті нової кризи, ще на початку лютого, уряд утворив міжвідомчу комісію, яка мала контролювати ціноутворення — надто вже яскраво запам'яталось усім, якою ціною вдалося стабілізувати зерновий ринок. Так от, хоча комісію утворили нібито своєчасно, це не завадило ціновому маховику розкрутитися до загрозливих масштабів, аж поки хвороба не захопила державні фінанси (досить згадати скандальну ситуацію навколо відшкодування ПДВ). Період від березня до сьогодні, — це, власне, хронологія судомних потуг уряду з метою стабілізувати й упорядкувати ринки.
Рік розпочався обвалом системи ціноутворення у кількох секторах економіки. Першою, як і годиться, стала на диби вугільна галузь — вона завжди була призвідником системних криз у вітчизняній економіці. Тоді в усьому звинуватили міністра палива та енергетики Сергія Єрмілова — стан у вугільній галузі послужив офіційною причиною для його звільнення з посади. Хоча насправді цей міністр постраждав через те, що надто наблизився до святая святих розрахунків вищої урядової еліти з російськими партнерами — постачальниками нафтопродуктів. Потім захвилювалися споживачі металу, насамперед підприємства залізничного транспорту і будівельники. У відповідь уряд натиснув на бунтівників, скориставшись важелями Антимонопольного комітету, й у добровільно-примусовому порядку уклав меморандум із підприємствами гірничо-збагачувального комплексу. >>

Віталій Шевченко: Нацрада програє всі суди. Бо нам немає з чим туди ходити...

Від ситуації в інформаційному просторі держави великою мірою залежить державна безпека. За тих, кого багато показують по телебаченню, наші люди частіше голосують на виборах. З «героїв», яких нав'язує блакитний екран через бойовики і кримінальні телесеріали, бере приклад наша молодь. Тією мовою, яка лунає з «ящика», рано чи пізно починають говорити наші діти. І якщо, склавши все вищесказане докупи, поклацати кнопками середньостатистичного українського телевізора, за майбутнє держави, відверто кажучи, стає лячно...
А з огляду на те, що вже за кілька тижнів на голови телеглядачів вихлюпнеться море передвиборчого бруду і єлею, й без того актуальна і болюча «телевізійна» тема стає ще актуальнішою. Про процеси, які відбуваються у телепросторі нашої держави, «Україні молодій» розповів Віталій Шевченко — у минулому двічі народний депутат, а тепер заступник голови Національної ради з питань телебачення й радіомовлення. Саме цей орган, до речі, є чи не єдиним, який здатний реально впливати на те, що нам показують по телевізору. От тільки чи впливає? >>

Гонгадзе вбили таки «менти»?

На своїй останній прес-конференції Генеральний прокурор України Геннадій Васильєв підтвердив інформацію, що розслідування «справи Гонгадзе» розпочато фактично з чистого аркуша. Така позиція і кроки Васильєва дуже здивували, бо всі пам'ятають ті, хоч і обережні, але зрушення у розслідуванні «справи Гонгадзе», які відбулися наприкінці «правління» у ГП Святослава Піскуна. Нагадаємо, що восени очолювана Піскуном прокуратура порушила кримінальну справу проти Олексія Пукача — людини, котра головувала в Управлінні кримінального розшуку МВС, що займалося стеженням за Гонгадзе. Піскуна за надмірну старанність відправили у відставку, а Генпрокуратура Васильєва невдовзі усі кінці спустила у воду — справу проти Пукача закрила й почала розслідування заново. Очевидно, діяльність Піскуна комусь не подобалася. Попри те, результати його роботи — від документів до допитів свідків — у кримінальній справі залишились і рано чи пізно вони мали стати відомі громадськості. >>

У Києві вже не дядько — його племінник

До родинних династій у Верховній Раді нам не звикати. Але племінника, котрий успадкував від рідного дядька спочатку місце керівника «козирного» державного підприємства-монополіста, а потім і депутатське крісло, у парламенті ще, здається, не було. Цю «кричущу несправедливість» усунули позавчорашні довибори народного депутата України замість померлого в окрузі №151 на Полтавщині, де переміг 34-річний племінник покійного нардепа Івана Четверікова, голова правління ВАТ «Полтавагаз» і провідник обласного відділення Партії регіонів Олексій Лелюк. >>

Ющенкові не дають посадки,

Хоча до початку виборчої кампанії ще залишається трохи часу, «промоутери» кандидата від влади вже активно взялися до роботи. І, схоже, «працюють, не лише розхвалюючи потенційним виборцям достоїнства свого «білого й пухнастого» висуванця, а й копаючи ями його опонентам. Точніше, одному опонентові, якого влада боїться найбільше. Вочевидь, саме з цієї серії відмова одразу двох аеропортів прийняти літак, на якому Віктор Ющенко позавчора разом зі своїми соратниками по «Нашій Україні» прилетів на Херсонщину. І миколаївський, і херсонський повітряні вокзали аргументували свою відмову «технічними проблемами», а пояснити докладніше, що там у них сталося, відмовилися. Тож, як повідомляє прес-служба блоку, «нашоукраїнці» цілком логічно припустили, що «таке рішення адміністрації аеропорту продиктоване зверху з метою зірвати заплановану зустріч лідера блоку з громадою Херсонщини». >>

Позивачі працюють у метро?

Учора в обід у Печерському суді з другої спроби мав би початися процес над «Українською правдою» за позовом Валерія Воротніка, редактора черкаської газети «Антена» і помічника есдека Нестора Шуфрича, й екс-юристки Інституту масової інформації Марії Самбур. Однак, як випливає з повідомлення «УП», позивачі фактично передумали судитися з виданням, яке заснував Георгій Гонгадзе. 9 червня було подано позов, де фігурують нові дійові особи — керівник радіо «Континент» Сергій Шолох (витяги з його інтерв’ю «УМ», які опублікувала «Українська правда», становили основний предмет позову Шолоха та Самбур), журналіст Володимир Бойко (на сайті «УП» він свого часу розповів, що, подібно до Шолоха, до нього теж зверталися Самбур і Воротнік — з пропозицією увійти до складу групи журналістів, що займеться «незалежним» розслідуванням «справи Гонгадзе»), а також... аж дві Олени Притули. >>

Слідча комісія просить слова

Григорій Омельченко, голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування вбивств журналістів Гонгадзе, Александрова, посягання на життя народного депутата Єльяшкевича та фактів порушень державними діячами Конституції і законів України, вимагає від Генерального прокурора Геннадія Васильєва порушити кримінальну справу проти Президента Леоніда Кучми та інших високопосадовців. Ще одна ініціатива Омельченка, якою він днями поділився з журналістами, — внести на розгляд парламенту проект постанови про ініціювання процедури імпічменту Президентові. Григорій Омелянович каже, що змушений звернутися до преси, позаяк керівництво ВР намагається чинити так, аби звіт тимчасової слідчої комісії не було внесено до порядку денного нинішньої сесії. >>

Благоустрій для Януковича

Упродовж кількох місяців у заповідному господарстві «Феофанія», що входить до Голосіївського лісу (він є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення), проводиться інтенсивна вирубка дерев. «Ножицям» уже піддали біля тисячі насаджень. Всупереч запевненням чиновників, зрізаються не тільки засохлі, а й цілком «здорові» столітні дуби, висушуються озера. Чималий шмат Феофанії (яка, до речі, закордонними фахівцями визнана найбільшим, найкращим і найстарішим у Європі дубовим гаєм) зараз нагадує попелище: на місцях донедавна незайманої природи стоять екскаватори і трактори, територія вкрита бетонними блоками, біля бюветів із кришталевою водою лежить сміття. Як не дивно, усе це називається «реконструкцією та благоустроєм парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Феофанія» і прилеглих територій». Принаймні саме таке формулювання випливає із розпорядження київської влади. >>

Як вичавити з Гобі всі соки?

Презентація Асоціації ділового співробітництва «Київ — Пекін» стала логічним завершенням майже двомісячної процедури її державної реєстрації. Головною метою новоутворення, яке очолив заступник міського голови Володимир Яловий, є налагодження більш тісних контактів підприємств та організацій Києва з колегами у китайській столиці. «Пекін і Київ мають що розповісти один одному, — зауважив голова правління Асоціації Юрій Сенюк. — Перспективи розвитку інфраструктури міжнародного співробітництва двох держав, двох столиць просто величезні. Головне для нас — це не тільки встановити ефективні зовнішньо-торговельні зв'язки, а й налагодити промислову та науково-технічну кооперацію для підвищення ефективності та конкурентоздатності київських економічних комплексів на міжнародному, зокрема китайському, ринку». >>

Знов снарядів «голос» чути. І тріск вставленого скла

Не встигли висохнути штани Президента України після відвідин Мелітопольського району (як не старалися запопадливі охоронці з парасолями, той дощепад таки дістав гаранта), як було підмочено репутацію Леоніда Кучми. Запевняв глава держави, що рішення щодо знищення зібраних боєприпасів буде виваженим, з урахуванням позиції сільських громад. Та вже наступного дня, судячи з інформації начальника Головного управління з питань надзвичайних ситуацій облдержадміністрації Володимира Янька, було прийнято рішення: «дайош» підриви, не відходячи від каси! І 17 червня, попри спротив мешканців обстріляних у травні сіл, 35 фахівців саперної справи почали знищення боєприпасів, зібраних у навколишніх населених пунктах і на полях. Пан Янько повідомив ЗМІ, що «виїзна комісія заслухала всіх представників, котрі займалися вивченням впливу пробних вибухів на екологію», та й вирішила «почати в четвер зранку планові підриви боєприпасів у невеликій кількості. Від 8-ї години ранку до 18.30 iз півторагодинними перервами між вибухами, якi тривають по 30 хвилин. Цей графік погоджено з головою адміністрації, сільськими радами». >>

У школи повіяло святим духом

Незвичайну угоду (яка навіть іде дещо врозріз із Конституцією України у статті щодо відокремленості школи від церкви) підписано днями міським головою Тернополя Богданом Левківим, начальником управління освіти та науки Зіновієм Личуком і правлячим єпископом Тернопільсько-Зборівської єпархії Української греко-католицької церкви Михаїлом Сабригою. Її мета — максимально об'єднати зусилля влади, освіти та духовенства задля вдосконалення духовного виховання дітей і молоді. >>

Чому мовчав «Герасим»?

Шанувальники російського актора Афанасія Кочеткова, безвісти зниклого у Москві 9 червня, можуть полегшено зітхнути. Актора нарешті знайшли — він перебуває у лікарні, повідомляє РІА «Новости». >>

Наостанок ще й золоті коронки вирвали...

Співробітники Шевченківського райуправління міліції Києва затримали групу юних садистів, які вчинили жорстоке вбивство літньої жінки. Всі троє затриманих були близькими приятелями її онука. Хоча метою вбивства начебто було звичайне пограбування, жертву свою вони позбавляли життя цілеспрямовано, справді по-звірячому. Старшому з трьох нелюдів лише 17 років. Серед їх уподобань — регулярне вживання таблеток трамадолу (на жаль, останнім часом серед молоді цей наркотик набув значного поширення). >>

«Металісти» спеціального призначення

У Красному Лимані знайшлися послідовники відомого літературного персонажа Паніковського, який з не менш відомою метою підбив свого недоумкуватого компаньйона Шуру Балаганова вкрасти в підпільного мільйонера гирі. Щоправда, цього разу потерпілими стали важкоатлети місцевого спортклубу «Локомотив», з тренувального залу якого безслідно зникли п'ять грифів штанг. >>

«Німецькою хвилею»

У неділю Ужгород став місцем небувалого дійства. На місцевій радіостанції «Світ-ФМ» протягом цілого дня господарювали журналісти «Німецької хвилі», однієї з найпотужніших радіостанцій світу. Нині на «Дойче велле» працює близько трьох тисяч чоловік, її програми транслюються тридцятьма мовами світу. Вже чотири роки працює українська служба «Німецької хвилі», яка має кореспондентів майже у всіх областях. >>

«Вишневі дев'ятки» до білих халатів

Уже привчивши тутешніх правоохоронців, а потім і вчителів до можливості отримати за свій професіоналізм в подарунок легкові автомобілі, Донецька обласна рада тепер збільшила коло претендентів ще й за рахунок медиків. Отож напередодні професійного свята голова облради Борис Колесников вручив ключі від «ВАЗ-2109» двом переможцям конкурсу «Кращий працівник року». >>

Кочегару поставлять пам'ятник

Учора всі прихильники фрази «Віктор Цой живий!» святкували день народження свого кумира. Якби не трагічна автокатастрофа 1990 року, легенді російського року виповнилося б 42 роки. Будучи неймовірно популярним співаком, Цой повинен був працювати простим кочегаром у пітерській котельні, так званій «Камчатці». Учора там проходив міні-фестиваль «Діти Цоя», де було показано маловідомі грані таланту Віктора, зокрема 15 його картин, а також привезений із Німеччини рідкісний відеоматеріал. Можливо, наступний день народження фанати Цоя святкуватимуть разом зі своїм кумиром. >>

Не святі горшки ліплять

На справжнє свято народного ремесла потрапляли всі, хто вибрався минулих вихідних до Музею архітектури та побуту просто неба в Пирогові. Адже тут відзначали День гончара, тож на свято зібралися «ліпники» горщиків із усієї України. Цікаво, що тут можна було не тільки придбати екологічно чистий посуд ручної роботи і поспостерігати за процесом його виготовлення, а й самотужки спробувати почаклувати за гончарним кругом. Виліплений власноруч посуд аматори безкоштовно забирали на пам'ять. >>

Пікантне дефіле

Стильні люди, які можуть дозволити собі «змотатися» на кілька днів до Бразилії, ніколи не пропускають нагоди відвідати місцеву столицю моди — Сан-Паулу. Особливо взимку, адже тоді, на відміну від Парижа чи Нью-Йорка, у «країні, де багато диких мавп», можна не лише помилуватися колекціями метрів світової моди, а й погрітися на гарячому бразильському сонечку. Зараз, щоправда, у Сан-Паулу не надто жарко — вдень температура сягає якихось 20 з гаком градусів, однак на подіумі й біля нього панує справжня спека. А як же інакше, адже жодна колекція бразильських модельєрів не обходиться без відвертих бікіні, у яких дефілюють ТА-А-АКІ красуні... >>

Зірки на всі 100

Яких тільки думок про своє дітище не почув режисер фільму «Страсті Христові» Мел Гібсон з того часу, як розпочав зйомки цієї стрічки! І лаяли його, і хвалили, і погрожували відлучити від церкви, а Гібсон робив свою справу й сподівався на успіх. Як виявилося, недарма: «Страсті» не лише пройшли з величезним успіхом, а й зробили Мела переможцем рейтингу найоплачуваніших і найвпливовіших знаменитостей планети. «Лауреатів» цього переліку щороку визначає престижний журнал «Форбс», оцінюючи зірок за двома показниками: скільки відома людина заробила протягом року (з червня 2003-го до червня 2004-го) грошей і наскільки вона популярна. 48-річний Гібсон, по-перше, «не сходив» зі сторінок преси, а по-друге, заробив на самих лише «Страстях Христових» 210 мільйонів доларів... >>

Як ви зірку назвете...

Вочевидь, від шаленої перевтоми — у концертному турі Re-Invention вона так викладається, що геть виснажилася — у Мадонни трохи «поїхав дах». Інакше навряд чи їй сяйнуло б у голову... змінити ім'я. Щоправда, насправді Луїза Марія Чікконе перейменувалася вже давно: вперше, коли взяла концертне псевдо «Мадонна», а вдруге, коли захопилася містичним вченням Кабали. Саме тоді духовний наставник порадив співачці взяти нове ім'я, аби позбавитися негативної енергії назвиська «Мадонна» (саме так звали матір Луїзи Марії, котра померла від раку, коли майбутній зірці було п'ять років). >>

Оповідання — татуювання!

Американська письменниця з Нью-Йорка Шеллі Джексон реалізувала оригінальний художній проект. Її оповідання «Шкіра» було «надруковане» не на папері, а на... людській шкірі. >>

Є ще замки для бажаючих

Для дуже багатих людей Заходу володіти замком — таке ж неписане правило аристократичного етикету, як мати в гаражі принаймні одне місце для Ролс-Ройса, а на пальці руки — перстень з камінчиком під сотню каратів. Серед нерухомості тамтешніх мега-зірок естради, спорту, знаних банкірів та бізнесменів зазвичай є хоч якась індивідуальна середньовічна кам'яниця з благородним «родоводом». Це не тільки тішить їхнє заможне самолюбство, а й дозволяє, не посягаючи на дефіцитні бюджетні кошти, утримувати цінні пам'ятки архітектури в добротному стані. Завдяки свідомим мільйонерам на територіях Шотландії, Англії, Баварії, Андалусії та інших європейських земель з давніми рицарськими традиціями замки стоять, як на картинці, — нинішнім туристам на радість і майбутнім поколінням на згадку.
Українцям похвалитися тут майже нічим, якщо не брати до уваги двох-трьох відреставрованих замків, зокрема, Олеського на Львівщині, де розмістився музей іконопису, та кількох розкиданих в основному по Західній Українi давніх оборонних об'єктів зі стінами і спорудами, накритими дахом. Iншi рештки представлені або наземними руїнами, або прихованими під шаром грунту фундаментами. Багате в минулому на замки Прикарпаття — не виняток. >>

«Наше містечко» як альтернатива психоаналітикам

У чому сенс життя? Над цим питанням людство б'ється відтоді, як Господь вказав на двері Раю Єві та Адаму. Б'ється разом і поодинці, коли — натхненно й завзято, а коли — й так, аби було що робити, хто — публічно й патетично, а хто — тихенько, на кухні, запиваючи ці роздуми холодним пивом. І щасливий той, хто своїми мозговими атаками уже «взяв» правильну відповідь: сенс життя у тому, щоб жити, цінувати кожну мить, кожну його мікрочастинку. Нова вистава Театру драми і комедії «Наше містечко» — реальна соломинка для всіх, хто цю просту істину поки що усвідомив не до кінця. >>

Втнули витинанки

До її проведення доклали зусиль Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАНУ, Міжнародна асоціація україністів, Музей народного мистецтва в Отренбусах (Польща). >>

Мажорна кода

Національна філармонія є однією з найстаріших концертних організацій нашої держави. З того пам'ятного осіннього вечора 1863 року, коли в Києві вперше було зіграно великий симфонічний концерт, вона проводить уже 140-й концертний сезон, і саме підбиттю його підсумків була присвячена прес-конференція, що днями відбулась на Володимирському узвозі, 2. Концерти, лекції у школах та навчальних закладах, культурно-мистецькі заходи з нагоди ювілеїв, авторські концерти, гастрольна діяльність — ось неповний перелік напрямів діяльності Національної філармонії. >>

Кохання і смерть по-італійськи

Востаннє Київ бачив «Джоконду», яка, до речі, не має нічого спільного з «тезкою» Леонардо да Вінчі, 80 років тому. Водночас у світі ця опера, прем'єра якої відбулася 8 квітня 1876 року в міланському «Ла Скала», є досить популярною, а головну партію в історії про кохання та смерть вуличної співачки Джоконди фахівців важають однією з найскладніших в оперному репертуарі. >>

Слово Алчевських — діло Беклемішева

Усім відомо, що один з найбiльших пам'ятників Тарасові Шевченку встановлено в центрі Харкова — у Шевченківському саду. Цей монумент був створений у 1935 році за проектом скульптора Матвія Манізера. «Моделями», які позували митцям для зображень шевченківських героїв, були актори театру «Березіль» славетного Леся Курбаса. Але мало хто знає, що за 500 метрів від цього монумента, на вулиці, що тепер називається Раднаркомівська, ще у 1899 році було вперше встановлено пам'ятник Шевченкові. Наприкінці ХІХ сторіччя українці-інтелігенти не раз поверталися до думки, що настав час спорудити йому пам'ятник. І ось у 1898 році подружжя Алчевських — Христина (відомий український педагог-просвітитель і меценат) та Олексій — вирішують на власні кошти спорудити в саду біля свого будинку пам'ятник Тарасові. Христина Данилівна поїхала у Петербург до відомого скульптора, професора Академії мистецтв Володимира Беклемішева (який народився на півдні України і свого часу навчався у харківській малювальній школі) і замовила йому погруддя поета з білого італійського мармуру. На той час Беклемішев уже працював над пам'ятником Шевченку, про що свідчать спогади художника-ілюстратора «Кобзаря» Опанаса Сластіона, опубліковані у 1899 році в журналі «Киевская старина». Скульптор створив ще кілька ескізів пам'ятників Шевченкові. >>

Наш родовiд

Український народ живе на своїй землі здавна, і життя це сповнене творчості. Свідчення цього — сотні тисяч пам'яток історії та культури, що збереглися на наших теренах. А скільки їх не збереглося? Про них також цікаво знати. І книга Олеся Силина «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» (К., 2003) про все це розповідає. Тут під однією обкладинкою зібрані статті, нариси, виступи по радіо, навіть доповідні записки, які проливають світло на історію пам'яткоохоронної справи. «І за ними — ореол імені людини, що, проживши нелегке життя, змістом якого було обстоювання духовних і мистецьких багатств нашої землі, робить це ціною неймовірних зусиль, долаючи стан інваліда ІІ Світової війни, у свої 90 років», — пише у передмові до книги академік Іван Дзюба. >>

Іменем терориста

Поблизу від Ірдинських боліт на Черкащині лежить велике селище Мліїв — родове гніздо славної родини Симеренків. У X столітті в цій місцині, на південній межі Київської Русі, пребували кочівники-половці, їхній хан Ітомглій своє кочовисько розташував саме тут, вздовж ріки Вільшанки. Від імені хана стали називати поселення Ітомлієвим, а потім скоротили цю назву до Млієва. Недалеко звідси до села Ташлик. Загалом у центральній Україні Ташликів є багато: Сухий Ташлик, Плетений і Кривий, Чорний, Вищий. Усе це — річки, але є й села такої назви. Ташлик у перекладі з татарської мови означає кам'янистий грунт. Тясмин, Тисьмениця пішли від тасьми-стрічки, бо були звивистими річками. Трав'янисті луки-пасовища вздовж річки дали їй назву Лугань, Луганка, а від неї вже пішла назва міста Луганська. Селилися люди в українських степах, засновували села й міста, і називали їх за тими ознаками, які найбільше відповідали поселенню. >>

Буржуй, плати гроші

Не все Україні бути обвинувачуваною у морських судових справах. Перший за всю історію незалежності прецедент навпаки стався у неділю в порту Південний Одеської області. Там суд Приморського району Одеси заарештував судно IRENE E.M., що ходить під прапором островів Сент-Вінсент і Гренадiни, повідомили «Українські новини». Причина арешту — невиплата зарплати чотирьом українським морякам. Обурені діями наймачів українці звернулися до Федерації профспілок працівників водного транспорту і плавскладу України, який подав до суду відповідний позов. Порушника, судно IRENE E.M., виловлювали у кращих традиціях детективного жанру. >>

Вийшли ми всі із-за парт

Змінюються часи, можливості, фасони суконь, замість 5 ставлять 10-11-12, але щемке завмирання під грудьми, коли ти у святковій сукні заходиш у стіни рідної школи, відчуття, що ці суворі вчителі, які ганяли тебе на уроках і «пасли» поза школою, завтра для тебе — просто співвітчизники, і за великим рахунком, їм до твоєї поведінки не буде ніякого діла і страх опинитися завтра у самостійному житті, де дорослі, жорсткі закони — ті самі. >>

Сядуть — усі!

Учора на брифінгу в Генпрокуратурі керівник прес-служби Сергій Руденко прокоментував хід розслідування найрезонансніших кримінальних справ. Наразі слідство вже не сумнівається, що вибух у Дарницькому суді таки не був випадковістю, як це свого часу стверджували правоохоронці. За словами Сергія Руденка, під час досудового слідства прокуратура отримала неспростовні докази того, що особи, які заклали у приміщення Дарницького районного суду Києва вибухівку, ставили собі на меті зірвати судове засідання. Під час обшуку на квартирі одного з трьох затриманих було знайдено та вилучено вибухову речовину, аналогічну тій, яка застосовувалась для вибуху у приміщенні суду, а також 2 електродетонатори миттєвої дії. Зараз слідство встановлює осіб, які, можливо, надавали консультацію злочинцям щодо підготовки вибухового пристрою до дії, а також встановлює осіб, які могли продати їм вибухівку. >>

Боги без милосердя

У столиці нашої колишньої батьківщини продовжується 26-й міжнародний кінофестиваль. Він належить до елітного «дивізіону» класу «А», одначе поки що атмосфера тут мало чим нагадує великий фест. Уваги зарубіжної преси практично ніякої, конкурсна програма досі нічим не вражає. До того ж, у пресу просочилася інформація про те, що на відбіркову комісію чинився тиск — їй вказали на кілька фільмів, які належало включити до конкурсу неодмінно. Докладніше про це уже наступного разу. А ще ж фестиваль є погорільцем; колишня штаб-квартира, знаменитий Манеж у самісінькому центрі міста, згорів дощенту якраз у день виборів російського президента, і тепер розміщується в Будинку кіно. Тому самому, який голова Спілки кінематографістів Росії Нікіта Михалков хоче капітально ремонтувати. >>

Правила поведінки в європейському гуртожитку

Після півтора року копіткої підготовчої праці Європейського конвенту та дев'яти місяців напружених і бурхливих переговорів минулої п'ятниці на саміті ЄС у Брюсселі було нарешті затверджено текст Конституції Європейського Союзу. Впродовж найближчих місяців текст головного закону для 25 країн-членів ЄС має бути остаточно відредагований, перекладений на 20 офіційних мов Союзу та підписаний. Потім він має пройти процес ратифікації всіма національними парламентами. Цей останній етап затвердження Конституції ЄС може виявитися ще більш драматичним, ніж переговори стосовно її змісту. До того ж приблизно в третині з 25 країн-членів ЄС Конституція має бути затверджена ще й на всенародних референдумах. Велика Британія, Ірландія, Данія та Люксембург yже прийняли рішення про проведення конституційних референдумів, а Польща, Іспанія, Бельгія, Голландія, Чехія та Франція зважують таку можливість. >>

Аста ла віста, фаворити!

Чемпіонами України вже одинадцятий раз стали звичні динамівці Києва. А першість Європи продовжує називати учасників «плей-оф» та несподіваних невдах, котрі донедавна вважалися фаворитами >>

Доборолась Україна до самого краю...

Ну ось і все. Одні — відсвяткували, решта — відмучилася. Перші — це київські динамівці, котрі на повному серйозі підійшли до останнього матчу 13-го чемпіонату України й не дозволили «Волині» порадувати своїх фанів бодай нічиєю з лідером. Подейкували, що рвійність лучан пояснювалася теоретичною спроможністю «Шахтаря» таки перегнати «Динамо» — мовляв, Ахметов «про всяк випадок» простимулював Кварцяного та його команду. Утім такі підозри, попри нагнітання пристрастей динамівським телекоментатором, розвіялися, варто було подивитися на склад гірників у паралельній грі. Мірча Луческу за не надто переконливого рахунку в другому таймі дав шанс проявити себе дублерам на кшталт Кулакова й Чигринського, і ті каші не зіпсували. Мабуть, якби донеччани розраховували на виграш «Волині» в «Динамо», то пустили б у хід грізнішу зброю. А так підсумковий рахунок, з яким «помаранчево-чорні» розгромили запоріжан, застиг на позначці 5:0. Віце-чемпіони не кривили душею, коли перед останнім туром зазначали, що подумки вони вже у відпустці, — грали «на розслабоні». >>

Поразка на тлі перемоги

У суботу на київському стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського завершився ІІІ міжнародний турнір пам’яті першого президента Федерації футболу України, відомого воротаря Віктора Банникова. Найсильнішу збірну у фіналі виявляли юнаки (віком до 17 років) України й Туреччини. В основний час (80 хвилин) переможця не виявили, хоча ближчими до мети були турецькі футболісти. В серії післяматчевих пенальті українці змогли реалізувати лише дві з п'яти спроб, а турки схибили лише одного разу, тож переможцями стали молоді гості з берегів Босфору. >>