Осучаснити Шопена

Чи любите ви Шопена? Навряд чи знайдеться людина, яка б, хоч трохи цiкавлячись класичною музикою, ризикнула дати негативну вiдповiдь на це запитання. Сьогоднi неможливо уявити свiтову музичну спадщину без його дивовижно красивих творiв, що поєднують фiлософську глибину i мудрiсть Баха, витонченiсть та елегантнiсть гармонiй Моцарта, патетичний пафос Бетховена та романтичну схвильованiсть доби, коли жив цей неперевершений композитор.

Його полонези, вальси, мазурки, ноктюрни, етюди, балади, скерцо, прелюдiї, сонати, концерти для фортепiано з оркестром i сьогоднi хвилюють людськi серця. Тож не дивно, що ще за життя Фридерика Шопена визнали генiальним композитором i пiанiстом, а оскiльки вiн писав музику лише для фортепiано, нащадки iменували його «поетом фортепiано».

Із часом деякi композитори намагалися зробити переклади його творiв для оркестру. Серед найвдалiших — музика до знаменитого балету «Шопенiана», поставленого на початку XX столiття видатним росiйським балетмейстером Михайлом Фокiним. Саме вiн звернувся до Олександра Глазунова з проханням оркеструвати окремi п’єси Ф. Шопена для своєї балетної постановки. Талановитий росiйський композитор здiйснив це надзвичайно вдало i вишукано, а балет «Шопенiана» й сьогоднi виконують на сценах провiдних театрiв iз величезним успiхом.

Існує чимало iнтерпретацiй музики Ф. Шопена у рiзних стилях, зроблених у XX столiттi. Деякi з них вдалi й заслуговують на увагу, зокрема i та, яку здiйснив для свого оркестру всесвiтньо вiдомий диригент iз Францiї Поль Морiа.

А в 2010 роцi, коли свiт вiдзначає 200–рiччя з дня народження генiального польського композитора, цiкаву спробу творчого переосмислення одного з його найвiдомiших творiв — «24 прелюдiї для фортепiано», здiйснили молодi автори з України, Польщi, Бiлорусi та Росiї. Ідея цього оригiнального проекту належить 24–рiчному київському композитору, випускнику Нацiональної музичної академiї України iменi Петра Чайковського Олексiю Шмураку.

Вiн запропонував у березнi цього року 24 молодим композиторам iз чотирьох країн написати для ансамблю з п’яти виконавцiв iнновацiйнi авторськi транскрипцiї всiх прелюдiй Ф. Шопена. Цю iдею пiдтримав Польський iнститут у Києвi.

Не всі із запрошених пристали на цю пропозицію, але колективний композиторський цикл, який поєднує шопенiвську драматургiю i сучасну калейдоскопiчнiсть, шопенiвську витонченiсть i новiтню композицiйну винахiдливiсть, єднiсть стилю i задуму видатного польського романтика та полiстилiчнiсть гри молодих музикантiв сучасностi, таки створено. «Менi було цiкаво брати участь у цьому проектi, — зазначив пiсля концерту 29–рiчний київський композитор Олексiй Войтенко. — Цей оригiнальний задум об’єднав творчi зусилля авторiв iз чотирьох країн, якi наочно розкрили особливостi власного стилю. А головне — прозвучав цiлком увесь цикл Ф. Шопена, який дуже рiдко виконують».

Першi два концерти незвичного проекту вiдбулися у Львовi в Малому залi обласної фiлармонiї (28 листопада) i 29 листопада у Тернополi в концертному залi музичного училища iменi Соломiї Крушельницької. Третiй, останнiй, концерт пройшов 6 грудня у Концертному залi Спiлки композиторiв України. Вiдповiдно до iдеї авторiв проекту, концерти у Львові та Тернополі ділилися на два вiддiлення: у першому у виконаннi молодого львiвського пiанiста Данила Саєнка звучав фортепiанний цикл Ф. Шопена «24 прелюдiї», а в другому вiддiленні камерний ансамбль Nostri Temporis грав 24 транскрипцiї нашого часу цього ж твору. У Києвi пiсля оригiнального виконання кожної прелюдiї звучала сучасна її версiя, що дозволяло одразу порiвняти оригiнал та iнтерпретацiю. Треба визнати, що бiльшiсть авторiв занадто захопилася сучасними композицiйними новацiями, якi сильно спотворювали шопенiвський твiр. Лише деякi з них, в основному автори з Польщi, здiйснили це обережно, iз належною повагою до оригiналу. На мою думку, жодному iз сучасних композиторiв так i не вдалося наблизитися до оригiналу, на це здатнi лише дуже талановитi музиканти, а вони, на жаль, з’являються рiдко.

Тож не дивно, що чимало слухачiв залишали переповнений зал, не дочекавшись кiнця першого вiддiлення, а дискусiя, що вiдбулася пiсля концерту за участю київських композиторiв–учасникiв проекту, музикознавцiв i шанувальникiв класичної музики, затяглася на пiвтори години. І все ж, попри всi справедливi зауваження музичних критикiв щодо занадто смiливого «препарування» шедевра Ф. Шопена i констатацiю того факту, що молоді композитори вiдтворили сучасне життя, не намагаючись зануритись в уяві в часи польського класика, учасники дискусiї дiйшли згоди, що такi транскрипцiї мають право на iснування.