У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates).
Їх доповнює із текстовим супроводом 23-метровий розпис від харківської дитячої артстудії Aza Nizi Maza, де серію Гої переосмислено як сновидіння про дорослішання вигаданої підліткам Франциски Талан.
Спочатку про три надважливих факти, які треба знати про Гою для розуміння його творчості. Найперше, він є іспанцем, який жив та творив, відчуваючи наслідки Французької революції, вторгнення Наполеона до Іспанії, Піренейської війни за визволення від французів, хвиль абсолютистської монархії у рідній країні, голоду та репресій.
Друге: художник підніс на вершину майстерність використання акватинти, техніки для створення гравюр через піддавання частин пластин впливу кислотних ванн різної міцності протягом різних періодів часу, а опісля полірування та шкрябання для створення безмежної варіативності тонів, чим пізніше захоплювались та надихались Едгар Дега та Каміль Піссаро.
Третє: серія офортів «Los Caprichos» Франсіско Гої стала еталоном для наступників, як треба критикувати суспільні вади, звертаючи увагу насамперед на моральні, філософські, етичні та водночас побутові аспекти життя людини як раціональної істоти, продукованої Просвітництвом.
Після хвороби Франсіско Гоя у 1792 році втратив слух. Це обмежило його соціальні зв’язки при дворі, тож художник все більше занурювався у свій внутрішній світ, однак почесне місце королівського художника дозволяло йому експериментувати із формою.
Настрої і переживання художника можна прослідкувати хронологічно. 1794 рік — серія «Будинок божевільних», 1799 рік — «Los Caprichos». Далі 1810-1820 — «Жахи війни», натхненні страхом та розчаруванням в Іспанії.
У 1820-1823 митець паралельно із «чорними картинами», якими обмалював стіни свого заміського будинку, Квінта-дель-Сордо, створював «Los Disparates» із 18 гравюр.
У 2024 році під час підготовки до виставки «7» — це «Мистецтво»: бібліотека Музею Ханенків» команда музею зробила важливе відкриття — у бібліотечному зібранні було виявлено два альбоми серії «Диспаратес» Франсіско Гої — третього та четвертого видань, що надійшли до бібліотеки в період між 1936 і 1953 роками.
Ця знахідка продовжує історію інших графічних серій митця з колекції музею — «Капричос» і «Жахи війни» — та відкриває нові можливості для їх осмислення, повідомляють музейники. Вона стає не лише приводом знову звернутися до спадщини іспанського художника, а й нагодою переконатися у винятковій майстерності та віртуозності Гої-графіка.
Ця серія була опублікована лише у 1864 році сім’єю Гої, яка зберігала гравюри 36 років після смерті автора. Вони більш особистісні та фантазійні, ніж роботи, які йому замовляли, тому розповідають про художника відчутно відвертіше та складніше — як про особистість, яка переживає стигматизацію через глухоту, розчарування через рецидивні людські вади, біль через жахи війни.
Гравюри у цій серії переважно названі «вигадками», навмисно відсилаючи до уявляння, фантазії та врешті-решт неможливості подій. Проте, чи настільки зображувані образи далекі від реальності, в якій жив Гоя два століття тому?
У «Los Caprichos» є офорт 1797-99 років з назвою «The Sleep of Reason Produces Monsters» («Сон розуму породжує чудовиськ»), яка відсилає нас до траєкторії мислення автора та можливої ідеї, що стирає межі між реальністю, сном та вигадкою та є ймовірним ключем до «Los Disparates».
Розпис харківської дитячої артстудії (фрагмент).
Фото «України молодої».
Цю ідею і розвинула харківська дитяча артстудія Aza Nizi Maza у 23-метровому розписі. Усі його фрагменти розпочинаються із сновидінь, які я наведу, щоб проілюструвати наскільки розмитим є сніння та реальність у цих роботах: «Сновидіння про зефірну країну та вторгнення мурашника, після якого відбулася розмова, що спонукала вести щонічник»(1), «Сновидіння, у якому бракує любові»(3), «Сновидіння про малюнок на стіні в бомбосховищі»(8), «Сновидіння про найтемнішу частину ночі»(17).
За цим 23-метровим розписом, експонованим у Музеї Ханенків, я побачив справжніх до болю чуттєвих дітей, яким у сніння проникло забагато спостереженої своїм унікальним зором реальності, хоч і в тій формі, яка, наскільки це можливо, згладила химерність справжнього.
Це панно стало прекрасним доповненням до «Диспаратес». Уява цих малих геніальних всесвітів, які створили настільки різноманітне, яскраве та цікаве середовище зі своїх снів, нагадала мені, як часто діти можуть перевершити своїх старших колег по мистецтву одним лиш надзвичайним поглядом на світ, який, за Сент-Екзюпері, здатний допомогти розгледіти у малюнку саме удава, що проковтнув слона, а не банального та примітивного капелюха.
Виставка, яка триватиме до 26 липня, робить зріз української дійсності на основі класичного європейського трактування співіснування реальності, вигадки, мріяння та врешті-решт сніння в роботах Франсійско Гої, який є у нинішньому часі для нас надзвичайно близьким митцем. Бо в українській реальності повномасштабної війни часто жахлива дійсність межує зі снінням та мріянням.
Дмитро ЗЕМЛЯНОЙ, студент
