Розслідувач фанатизму: рецензія на книжку Люка Гардінґа «Вторгнення»
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Любов Андріївна — Тетяна Назарова, Варя — Наталя Доля.
Паралельно з круглою датою Антона Павловича виставою «Вишневий сад» Російська драма планувала відзначити також і 85–річний ювілей корифея Театру імені Лесі Українки Миколи Рушковського. Анонсуючи прем’єри сезону 2010–2011, художній керівник театру Михайло Рєзнікович навіть звернув увагу на те, що у цій постановці роль лакея Фірса, яку мав готувати Рушковський, спеціально розширена. Але хвороба Миколи Миколайовича ідею з «ювілейним Фірсом» змусила відкласти на майбутнє, натомість на цю роль ледь не за кілька днів до прем’єри ввели Валентина Шестопалова.
«Вишневий сад» — «комедія–реквієм», — так визначив жанр п’єси режисер Аркадій Кац. — Це комедія — передчуття великої російської катастрофи... А те, що в п’єсі так багато смішного і неоковирного, лише підкреслює відчай та безнадійність». Це визначення задало тональність самій постановці. Прихильник класичного театру (в репертуарі Російської драми — «Вовки та вівці» і «Прибуткове місце» в постановці Каца) Аркадій Фрідріхович залишився вірним собі і під час роботи над «Вишневим садом». Епіцентром подій, що розгортаються в обрамленні квітучих вишень, режисер разом із художником Тетяною Швець «призначає» більярдний стіл. Саме він, а не легендарна чехівська шафа, став своєрідним оберегом сім’ї Раневських, саме його так добре пам’ятають як атрибут свого минулого Любов Андріївна (Тетяна Назарова) і Леонід Гаєв (Олександр Гетьманський). Стратегічна ж місія, яку сповідує цей предмет інтер’єру, настільки очевидна, що її зрозуміє навіть театрал–початківець: життя — це гра, де більшість гравців — більярдні кулі, і лише обраним доля вкладає до рук кий. Любов Андріївна — одна з таких куль, яку життя кидало із одного глухого кута в інший, жінка втратила сина і розчаровувалася в коханні. Але всі ці маніпуляції не додали Раневській життєвої мудрості — вона живе не по кишенi, чим так дратує прийомну доньку Варю (Наталя Доля у цій ролі — стримана і зневірена, натягнута, наче струна, готова у будь–яку хвилину розірватися). Життя Любові Андріївни у трактуванні Російської драми — це чернетка, в якій вона чи то не вміє, чи то не хоче виправити помилки, і, швидше, навіть не розуміє, що це не відповідає життєвому правопису. Людиною, яка міцно стискає свій кий у руках, у цій історії прощання є, звісно ж, купець Лопахін (актор студії Володимир Ращук), пристрасний і наполегливий представник покоління next, який хоч і не позбавлений сентиментальності, але заради неї точно не відступиться від реальної вигоди і не кине почате на півдорозі. Стороннім глядачем, який із висоти прожитих років спостерігає за перебігом «партії» — лакей Фірс. «Постарів ти, Фірс» — «Живу довго». Розгублений погляд, старече прицмокування і постійна заклопотаність. Але заклопотаність не інертна, не рефлекторна, не «за звичкою», він і досі щиро любить своїх господарів, хоча часто вже не чує, що вони говорять.
Виставі, що триває понад три години, не вистачає динаміки (до речі, це одна з найголовніших «хвороб» українського театру сьогодні). А ще — індивідуальної виразності кожного героя. Не помилюся, якщо скажу, що в акторів «Вишневого саду» до цього були ролі значно яскравіші. (Я навіть підозрюю, що й вони десь у глибині душі зі мною погодяться). До речі, у виставі Дуняша, Шарлотта, Яша та інші герої грають на музичних інструментах. За аналогією хочеться озвучити прописну істину: ідеально звучить той оркестр, в якому кожен музикант упевнено веде свою партію. Тим більше що партитура «Вишневого саду» зобов’язує...
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Ніхто із сучасників, напевно, не міг до 24 лютого 2022 року уявити переповнені залізничні вокзали, з яких українці їхали від страшної повномасштабної війни. >>
Дерев’яні ляльки-мотанки на людський зріст, картини, інсталяції та скульптури представлені у Києві на виставці «Невидима рука». >>
Культовий український письменник, публіцист, громадський діяч та блогер Дмитро Капранов помер у віці 56 років. >>
Нові літери з унікальним історичним шрифтом встановили на станції столичного метро «Площа Українських Героїв» в ніч на 12 квітня. >>
Колись Прохорівка була улюбленим місцем української інтелігенції. До маєтку Максимовича на Михайловій горі приїжджали Тарас Шевченко й Микола Гоголь. Кобзар тут проводив останні вільні дні в Україні до свого арешту у 1859 році. >>