У Києві, в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки, нещодавно відбулася прем’єра вистави за мотивами повісті Миколи Хвильового «Санаторійна зона». Режисер постановки Дмитро Захоженко прокоментував, що, ще будучи студентом, хотів створити постановку за цим твором як дипломну роботу. «Загалом маю велику любов до Хвильового. Є в нього якась щирість і романтика, з якою він підходив до великих тектонічних зсувів. Це захоплює», — зазначив він.
Свій твір Микола Хвильовий написав понад сто років тому, в 1924-му. Фактично це антиутопія про покоління, яке знало УНР, проте опинилося в тенетах московсько-радянського популізму та жорстокості. Його представники, власне, й Микола Хвильовий, прагнули будувати новий світ, проте зрештою опинилися в пастці жорстокого винищення українського світу.
Автор «Санаторійної зони» — блискучий прозаїк, поет, публіцист. Він пройшов шлях від романтика-комуніста до великого розчарування терором і геноцидом по суті окупаційної радянської влади в Україні. Привернути увагу до укорінення московсько-радянського тоталітаризму він міг в один спосіб — пострілом собі у скроню 13 травня 1933 року.
Це Миколі Хвильовому належить вислів, глибинне значення якого більшість усвідомила лише тепер, під час сучасної російсько-української війни: «Геть від Москви». Тобто: не треба мати з росією жодних партнерств, бо вона обманює, захоплює владу і знищує тих, хто відстоює українську суб’єктність та ідентичність.
Опинившись із 1919 року в одному суспільному човні з власниками партквитків більшовицької компартії більшовиків (КПбУ), Микола Хвильовий прагнув, аби українська література мала свій індивідуальний розвиток і почерк. Тому самовбивством у день, коли зібрав колег, протестував проти диригентської палички Москви, яка зняла маску «українізації», що допомогла московитам на чолі зі Сталіним ідентифікувати усіх проукраїнських діячів, яких радянська влада покарала розстрілами і терором як «буржуазних націоналістів».
У своїй передсмертній записці Микола Хвильовий написав: «Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію».
Ілюзорний світ, за який боровся письменник, поступово почав контролювати Миколу Хвильового. Ідеали минулого сприяли створенню в довкіллі монстрів — наглядачів і катів «совєтів». Таку реальність досить завуальовано описав Микола Хвильовий у своїй повісті «Санаторійна зона» ще 1924 року. Нині її показали у виставі на столичній театральній сцені у постановці режисера Дмитра Захоженка.
Психологічна антиутопія «Санаторійна зона» — це текст не лише про 1920-ті, зауважують постановники. Це оповідь про те, як великі історичні злами руйнують психіку. Про те, як люди стають «зайвими». Про те, як світ може збожеволіти — і тоді божевілля починає здаватися багатьом нормою.
Події розгортаються в санаторії, що є закритою зоною: там усе за розкладом і під наглядом. По суті, це мінімодель радянської держави, яка де-факто колонізувала Україну: там лише на словах «відновлюють і лікують», а насправді все фіксують, ізолюють і контролюють.
Центровою фігурою у виставі «Санаторійна зона» є Анарх (у прем’єрному показі грав Владислав Мелешко; виконавцем також заявлено запрошенного актора Артема Мяуса). Він максималіст, тому дуже болісно сприймає все, що відбувається навколо. А навколо розгортаються події, які аж ніяк не відповідають його уявленню про щасливе, намріяне життя.
Микола Хвильовий пише про цього персонажа: «Наступив момент цілковитої апатії. Анарх і справді попав в якесь зачароване коло: ішла апатія, за нею тривога й манія пересліду, причини якої він і досі не міг розгадати, і нарешті проривалося життя. Останній момент знову зміняла апатія, і так без кінця».
Антиподом Анарху виступає Карно (у передпрем’єрному показі грав В’ячеслав Ніколенко; прем’єру — Сергій Детюк, заслужені артисти України). Він — функціонер, який дуже швидко пристосовується до системи і фактично стає її гвинтиком. По суті, перетворюючись на механізм, Карно намагається підступно залякати і стерти навколо кожну індивідуальність, незалежно від того, в якому таборі вона перебуває.
Олюднити систему намагається медсестра закладу закритого типу Катря (цю роль виконують Мирослава Літвінська і Дарина Степанкова). Вона прагне бути корисною всім пожильцям санаторію, хоч обстановка її також пригнічує. Тож Катря весь час мріє залишити хоч ненадовго ці стіни і відбути у так звану «відкомандировку».
Майже з перших хвилин у виставі — загадкова Майя (почергово заслужена артистка Наталія Шевченко і Марія Гончарова). Її роль, як у літературному творі, так і у виставі, від початку дуже оманлива.
Поступово розкривається сутність романтика Хлоні (виконавці Іван Головко і Михайло Ганєв). Його досить делікатна постать є усвідомленням того, що епоха, яка так захопила багатьох, зникла, трансформувавшись у підступну і жорстоку тоталітарну зону.
Певним пророцтвом у творі Миколи Хвильового звучить фраза Хлоні про те, що минуть роки, десятиліття — і невидимий ворог помститься. Нині не виникає сумнівів, що йдеться про нашого екзистенційного ворога, який уже кілька століть поспіль намагається знищити нас як націю — вчергове повномасштабною агресією з 24 лютого 2022 року. Проте українці вже дуже добре обізнані з маніпуляціями і злочинами московського молоха, щоб чинити спротив на полі бою і в культурній царині.
